Жебрацтво є старою, як світ, темою, яку люди зазвичай звикли уникати. Проте від цього жоден не застрахований, тож і не слід жебраків зневажати — такої думки притримується художник Сергій Алієв-Ковика. Надихнувшись цими особистостями, він створив серію живописних робіт під назвою “Жебраки” — як спробу привернути увагу до цієї проблеми.
Серія “Жебраки” — особисті переживання художником страждань людей, що їх доля відкинула за межі соціуму. Автор наповнив роботи такою сильною енергетикою, що неможливо просто пройти повз жодну з них. Але здебільшого люди намагаються не помічати волоцюг, зауважує мистецтвознавець Людмила Тверська. Саме за сміливість зображати таку непрезентабельну частину дійсності вона поважає художника.
Персонажі Сергія – реальні люди, повністю або частково, так би мовити, за мотивами. Таких особистостей митець зустрічав містом — біля церков, на вокзалі або звичайних вуличках. Підходив, знайомився, просив дозволу сфотографувати — інколи чув відмови, проте більшість позували охоче. Деяким Алієв-Ковика по мірі власних сил намагався допомогти.Людмила Тверська — головний мистецтвознавець Музею українського живопису: “Эта выставка требует серьёзного, глубокого размышления. Потому что здесь затронута трагедия человечества. Всего — это ведь не только касательно нашей страны, это не только касательно Украины. Это во всём мире, во все времена было преуспевающее сословие и были “жебраки”, были нищие”.
Ідея виставки зародилася раптово, коли фотоматеріалів назбиралося вдосталь. Тема для митця вже знайома — у 90-ті випустив серію гравюр на дереві. Графічну техніку майстра легко впізнати в поєднаннях чорного і білого – вони є майже в усіх його живописних роботах. Над серією “Жебраки” Сергій працював близько року, писав на полотні акрилом.Сергій Алієв-Ковика — художник, автор проекту: “От там була знайома без ноги. Вот вона там і жила один час – там, у мене в підвальчику, бо там не було де жити теж. Ну, все було колись нормально, шось там катастрофа чи автокатастрофа, і вот залишились так-сяк. Бух — все, вона отака вже, вона вже нікому не потрібна, ходить там на костилі. Ну, я знаю таких, ну, досить багато — вони всі досить типові”.
Виставка триватиме місяць, тож у кожного є можливість побачити жебраків і з іншого боку, можливо, навіть і впізнати в них себе.Наталія Гейман — відвідувачка: “Більшість полотен, да, жебраки. І я себе відчула вот тим жебраком, да, який зображений — я побачила себе на цих полотнах. У нас є як і світлий початок, так і темний. І вот, зрештою, ми усі блукаємо отими жебраками під одним великим небом, в одній великій країні або у всесвіті, та шукаємо себе, шукаємо прихистку для себе, для своїх думок. От, мені здається, що автор, як я це побачила, хотів показати от саме це блукання і пошук людини себе в цьому світі”.
Марк Мілов — відвідувач: “Искусство должно нести какую-то красоту, эстетизм и прочее. Но. Это вовсе не значит, что то, что я здесь увидел, мне не нравится. Наоборот, это просто, мощно, очень красиво. Вот то, что я говорил, что обычно эта тема не предполагает какой-то эстетической красоты, но здесь это красиво”.
