Постраждалим від нацизму присвячується: у Дніпрі відкрили фотовиставку до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту(ВІДЕО)

Постраждалим від нацизму присвячується: у Дніпрі відкрили фотовиставку до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, який в усьому світі традиційно відзначають 9 грудня. Вернісаж відбувся наступного дня, 10 грудня, в музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». Називається вона “Була висока трава” – це 29 історій колишніх в’язнів концтаборів і гетто, примусових працівників і військовополонених, жінок і чоловіків – усіх тих, хто зміг пережити страшні події 30-40-х років минулого століття. Детальніше – Станіслав Пивонос.   Виставку “Була висока трава” представили дніпровському глядачу 10 грудня, в музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». Її присвятили долям людей, які постраждали від націонал-соціалізму. На фотоекспозиції 29 героїв  з різних категорій жертв нацизму. Їхні історії збирали впродовж останніх 20 років.

Леся Харченко – піар-консультантка німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», авторка виставки: “Ми намагалися показати весь спектр людей, які постраждали під час Другої світової війни – від ромів до в’язнів концтаборів, гетто, примусових працівників, є навіть військовополонений і є праведниця миру. Це люди з різних регіонів України. Є діти війни, є люди трошки старші і також є люди, які постраждали від двох режимів – нацистського і радянського”.

Серед них – пані Людмила Кочержина. У вересні 43-го їй було всього сім років, коли її разом із тіткою та старшим братом забрали у концтабір у Вальдорфі, поблизу Штутгарта, працювати на залізницю. Вона пам’ятає як палили їхню родинну садибу на Ігрені, а їх самих – гнали колонною з іншими полоненими. Каже: її тітка планувала втечу, та надії розбилися, коли німці їх повели через Мерефо-Херсонський міст, а не через Центральний, неподалік якого була їхня міська квартира. Згадує: вони бачили як горів увесь Нижньодніпровськ. Через певний час Людмилу разом із сім’єю перевели у французький концтабір у місті Швебіш-Галль. Героїня виставки запевняє: між цими таборами величезна різниця. Там можна було вільно пересуватися і жили вони, скоріше, як в гуртожитку. А в ост-таборі  були під постійним конвоєм. І ставилися там, як до тварин.

Людмила Кочержина – учасниця фотовиставки, постраждала від нацизму: “Було таке, що я ось десь іду, там тьотя з візком кудись там білизну везе на стірку, а такі ось німчура – їх зразу же було видно – вони в шортах таких кожаних, і кричать нам, бросають каміння – «Русіш швайне, русіш швайне!»

Звільнили пані Людмилу 17 квітня 45-го року, а додому вона потрапила вже в кінці літа. Проте спогади про перебування в таборах  назавжди залишилися і фобіями переслідують жінку все життя. Востаннє той страх із дитинства вона відчула, коли побачила переселенців з Донбасу, які теж, як і вона свого часу, втратили все через війну. Власне, тому ця виставка є ще більш актуальною, каже директор музею Ігор Щупак. Адже важливо не лише вшановувати пам’ять жертв трагедії тих часів, а і згадувати опір цьому злу, врятованих людей.

Ігор Щупак – директор Українського інституту вивчення Голокосту “Ткума” та музею “Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні”: “Коли в 21-му столітті навіть ті люди, які пережили оці жахи нацизму, вони помирали від голоду на окупованій території чи в буферній зоні, це страшне зло і показують, що уроки історії ми маємо усвідомлювати не тільки на рівні знань, а на рівні відчуття і усвідомлення того, що ми маємо помагати тим, хто поруч”.

Фото-виставка триватиме до 1 лютого 2021 року. Потім вона рушить у тур іншими містами України та Німеччини. Автор – Станіслав Пивонос Камера – Ілля Ломовський