В єдиному в Україні музеї АТО – новий експонат. Бусик “Фольксваген” прослужив 2-му штурмовому батальйону “Айдар” більше трьох років. Військові кажуть: для автомобілів на передовій – це майже рекорд.
Максим “Паштет” Пащенко, боєць батальйону “Айдар” 2-ї штурмової Афганської роти: “Она была, начиная от Луганска — заканчивая Светлодарской дугой. Она проехала с батальоном, считай, весь маршрут, который был. Ее последняя точка дислокации — Светлодарская дуга и непосредственно село Травневое, которое было взято последнее батальоном «Айдар». Вот оттуда она”.Юрій Фанигін, голова робочої групи по створенню музея АТО: “Після того, як його серце зупинилося навіки і він не підлягав відновленню — вони вирішили не здавати його на металобрухт, а передати його нашому музею і увічнити історію свого батальйону і героїку бійців”.
У запеклих боях допомагали і надписи з побажаннями – їх рівненські діти залишили в салоні перед бойовим виїздом автомобіля.
Максим “Паштет” Пащенко, боєць батальйону “Айдар” 2-ї штурмової Афганської роти:
“Это все надписи детей. Непосредственно, когда машина направлялась в зону АТО. Они желали солдатам все-все мысли, которые были у детей. Это все расписано детками. На двери, на торпеде”.
Для самих бійців “течік” більше ніж просто засіб пересування. На ньому перевозили поранених і продукти, і стріляли — з нього та по ньому.
Максим “Паштет” Пащенко, боєць батальйону “Айдар” 2-ї штурмової Афганської роти: “Она действительно много прошла. Эта машина, она должна стоять в музее. Просто должна стоять. Ее должны видеть, должны знать, что есть такой батальон, есть такая рота, есть ребята, которые на ней катались. Пусть эта машина напоминает людям, что есть ребята, которые и служили, и служат”.
Не забувати своїх героїв — головна мета виставки, яка відкрилася 10 травня в залі обласної спілки художників на Січеславській набережній. Експонати — справжні бойові артефакти – зброя, рештки одягу, прошиті кулями бронежелети та каски, які за роки війни назбирали організації “Пошук-Дніпро” та “Чорний тюльпан”.
Андрій Біжко, керівник пошукової організації “Пошук-Дніпро”, організатор: “Кожні річ збиралася нашими пошуковцями дніпровськими. І до певного часу ці речі зберігалися у ящиках. Я для себе зрозумів, що у ящиках ці речі не повинні лежати. Люди повинні їх бачити”.
Андрій Пікуш, голова Дніпропетровської обласної організації Національної спілки художників України: “Такі виставки для нас є дуже важливими, актуальними. Поскільки часом за суєтним, побутовим життям, ми забуваємо про те, що кожної хвилини кращі сини, молоді хлопці та і різного віку там люди — боронять наші рубежі від країни-агресора”.
Є тут і 8 картин місцевого художника Юрія Сосни. Працював над полотнами рік. Натхнення, каже автор, прийшло після перегляду тематичної сторінки у соцмережі. Емоції переповнювали та просилися на полотно.
Юрій Сосна, художник: “Я увидел эти ужасы, которые там выставлены. Я не смог остаться равнодушным. Я понял, что я не смогу просто не писать. Наверное, те люди, которых я там увидел, те герои, которые там были, на этих фотографиях — их дух, наверное, дал какой-то посыл. Благодаря этим людям, которые погибли — я пришел к этой теме”.
Перші відвідувачі зізнаються: експонати дуже вразили.
Іван, відвідувач: “Це необхідно, як знак оклику. Бо багато хто із людей не відчуває, що в країні йде війна”.
Вікторія, солдат ЗСУ, відвідувачка: “Це хоч якось може показати людям те, що там є”.
Юрій, член групи “Пошук-Дніпро”, відвідувач: “Все, що тут є — пропахло війною. І кожна річ — унікальна. Це морально складно. Це взагалі. Я не знаю. Це просто не передати”.
Виставка в залі обласної спілки художників на Січеславській Набережній працюватиме ще місяць.