“Їхав козак за Дунай” у центрі міста. Карантин надихнув хореографиню на імпровізацію (ВІДЕО)

“Оживити” місто за допомогою танцю. Хореографиня Аліса Барамідзе виконує імпровізації у різних місцях Дніпра. Обрала знакові для себе локації, як ось університет митної справи, театр опери та балету і площу Героїв Майдану. На такий арт-проєкт надихнув карантин. Під час самоізоляції мисткиня відчула потребу у виступах. Чому присвятила танок на центральній площі міста — дізнавався Влад Яценко.           Аліса Барамідзе з дитинства займається танцями. Вже 3 роки працює у власному ансамблі. Карантин хоч і зашкодив репетиціям, проте і наштовхнув на нові ідеї.    

Аліса Барамідзе: “В тих місцях, які я дуже сильно люблю і які для мене знакові з якихось причин, мені би хотілося їх оживити і дати їм новий імпульс життя. І коли енергія починає працювати, то тоді  і сам танцівник прокачується, і ти сам починаєш розвиватися”.

    Танцівниця виконує хореографічні імпровізації у різних місцях Дніпра. Каже, музику обирає за день, а до виступу ніяк не готується — танцює так, як відчуває.  

  Аліса Барамідзе: “І сьогодні я перебуваю на колишній площі Леніна, зараз — Героїв Майдану. З самого дитинства я знала хто це такий, і я не розуміла чому йому тут стоїть пам’ятник. Зараз цього пам’ятника вже немає, зараз це площа, вона дійсно Героїв Майдану для мене, і на ній повинні звучати слова про свободу. І танці, і музика повинні бути в цьому руслі”.

    Для танцю на центральній площі дівчина обрала український романс “Їхав козак за Дунай”. Його написав козак харківського полку, пісня популярна принаймні від середини 18-го століття. Одне із послань цього проєкту — комунікація. Карантин переніс чимало подій в Інтернет — це вимушені рішення, проте не варто забувати про реальне життя, впевнена мисткиня.    

Аліса Барамідзе: “Ти повинен бути ближчим до життя. Ми всі не в онлайн. Ми всі повинні бути тут – відкриваєш очі та бачиш світ. Тому я і намагаюся імпровізувати. Це завжди складно, це не підготовлений танець, це дійсно імпульс такий життєвий і мені хочеться, щоб він продовжувався. І мені хочеться, щоб він продовжувався, щоб ми комунікували один з одним, а не пішли в комп’ютери і не думали, що тепер це нова форма існування”.

    Автор – Владислав Яценко Камера – Дмитро Большак