Сусідська війна. Майже 15 років судяться між собою мешканці приватних будинків 28 та 28А по вулиці Андрійченка (ВИДЕО)

Тепер автівка його батька Івана Гончара – ветерана Великої Вітчизняної — і днює, і ночує на вулиці просто неба. Заїхати машиною у двір не можливо, бо сусіди звели бетонний паркан на ділянці землі, яка десятки років слугувала Гончарам заїздом у гараж:

“Здесь вот были мои ворота, а теперь здесь перекрыли и мне нету въезда вообще. Мы пришли с работы, а уже люди устанавливают ограждение. Два работника, насколько я понял, правоохранительных органов, так называемая крыша, присутствовали, чтобы мы не чинили никаких препятствий в установлении этого забора”, – каже Анатолій Гончар, який судиться з сусідами за землю

За 162 квадратних метра землі Гончари судяться з сусідами з 1998-го року. Скільки засідань пережили за цей час у Ленінському та Апеляційному судах Анатолій вже й порахувати не може. За словами чоловіка, судді виносять вирок не на його користь, бо сусіди через знайомих знають, кому йколи хабара дати. Запевняє: судді навіть на його документи не дивляться. Відповідь одна — закон на боці сусідів. Чому — ніхто чоловіку не поянює:

“Никто толком ничего не говорит. Говорят только одно: мало доказательств. Мало доказательств, и все”, – каже Анатолій Гончар, який судиться з сусідами за землю.

Поспілкуватися з сусідами нам не поталанило, бо вони проживають в іншому місці і до будинку, зі слів Анатолія, навідуються кілька разів на тиждень чи рано-вранці чи пізно ввечері. У інтерв’ю із суддями,​ які ввели цю справу, Ленінський районний суд нам відмовив. У офіційному листі відповіли:

“До компетенції суду не входять повноваження щодо надання консультацій та розяснень сторонам з приводу справи, яка перебуває у його впровадженні, на предмет достатності чи не достатності поданих сторонами доказів, доведеності чи не доведеності їх вимог тощо, оскільки такі дії судді можуть свідчити про упередженість органу судової влади та його зацікавленості у вирішенні спору на користь однієї із сторін”.

Зараз чекаємо на письмову відповідь Апеляційного суду Дніпропетровської області. В ухвалі від 27 листопада минулого року написано:

“Як видно з матеріалів справи Гончар, як на підставу для перегляду рішення Ленінського районного суду Дніпропетровська від 12.06.2012 року посилався на те, що на момент звернення з позовом до суду йому не було достовірно відомо про наявність у кадастрових документах розміру його земельної ділянки та її дійсної конфігурації”.

Анатолій Гончар ці документи показує і запевняє — має всі папери, які свідчать про те, що ці 162 квадратних метра землі належать його батькові Івану Леонтійовичу. Навіть архівні дані Ленінського району підтверджують — забор сусідів тут зявився незаконно:

“Все документы в порядке, но никто решения не хочет принимать. Даже не хотят смотретьна бумаги, которые идут доказательством. Нам Ленинский исполком предоставил все бумаги, даже архив, которые подтверждают, что эта земля принадлежит именно Андрейченко, 28А. Выезжала комиссия из Ленинского исполкома, есть все бумаги, подтверждающие, что этот кусок земли принадлежит мне”, – каже  Анатолій Гончар, який судиться з сусідами за землю.

Зневірившись у місцевому правосудді, 17 грудня минулого року чоловік направив усі документи по справі до . Тепер, каже, добитися правди для нього справа честі. Тож, перефразувавши російського класика Булгакова, можна підсумівати – дніпропетровці все ті ж, от тільки земельне питання їх зіпсувало. [uppod video=# poster=# type=site] Автор: Юлія Мельниченко Камера: Дмитро Большак, Володимир Позняк