Понад 300 родин полеглих та зниклих безвісти бійців зустрілися у Дніпрі. Спільне горе поріднило матерів, сестер, братів, синів і дочок з різних регіонів України. На таких зустрічах близькі героїв відволікаються від пережитого та знаходять сили жити далі, повідомила координатор Центру допомоги АТОвцям при ДніпроОДА Наталія Шуліка.
«Цьогоріч на Дніпропетровщині з’явилася потужна громадська організація «Родинне коло героїв». Вона об’єднала сім’ї загиблих та зниклих безвісти АТОвців області. ДніпроОДА завжди підтримує їхні ініціативи. Наше завдання – допомогти родинам не замикатися в собі, обговорювати проблеми та знаходити рішення. Сім’ї часто зустрічаються, спілкуються, дізнаються, що відбувається в інших регіонах. До нас за досвідом завітали родини із Запоріжжя, Харкова, Полтави, Чернігова. Щиро вклоняємося їм за виховання справжніх патріотів України», – розказала Наталія Шуліка.
Валентина Ковальова приїхала на зустріч з Першотравенська. Каже, у такий спосіб легше переживати горе. На донбаській землі залишився вічно спочивати її 34-річний син Костянтин.
«На війні він був 9,5 місяців. Пройшов Волноваху, Новоазовськ, Маріуполь. А 19 грудня 2014-го мені сказали страшні слова: «Ваш син загинув», – пригадує жінка, втираючи сльози. – Веселий, добрий, чуйний – таким він залишиться назавжди в наших серцях. Подзвони йому хоч о другій години ночі з проханням – не відмовить, завше намагався допомогти. Він цінував колектив, роботу, друзів, родину. В нього залишилися дружина й двоє синів».
Вшанувати пам’ять загиблих хлопців приїхала і Марія Боняківська з Полтави. За мирну Україну віддав життя її єдиний син Валерій – батько трьох доньок, льотчик-винищувач, художник, бізнесмен. Свій материнський біль вона передала у книзі «Кабул: шлях мужності».
«Мені 72 роки, я – інженер за фахом і завжди була далекою від письменства. Взятися за перо змусила втрата сина. У збірці – мої спогади, вірші й пісні друзів, знайомих, побратимів. Книжка написана душею, без пафосу і прикрас. Вона не має ціни: кожен платить, скільки може. Усі кошти йдуть на підтримку української армії», – розказала мати полеглого героя.
Такі зустрічі полегшують горе: тут можна відчути підтримку таких самих родин, зрозуміти, що ти несамотній у своєму горі.
Матері та вдови поспілкувалися в неформальній атмосфері. Зменшувала відчай і арт-терапія: усі могли переглянути фотовиставку та експозицію картин.
Також організатори влаштували для сімей екскурсію до Музею АТО та на Алею пам’яті біля ДніпроОДА. Усі бажаючі потрапили і на різдвяний бал для АТОвців та волонтерів.
На Дніпропетровщині більше 500 родин загиблих і безвісти зниклих захисників України.
