Дніпрянка Тетяна Чигринова втратила чоловіка у 2014 році. Заступник командира парашутно-десантної роти 25 окремої бригади, капітан Дмитро Чигринов загинув у бою за Вуглегірськ Донецької області. Наразі Тетяна сама виховує двох дітей, а ще – служить у тій самій бригаді. Підписати контракт вирішила після смерті чоловіка, хоча бажання вступити до лав Збройних сил виникало й раніше.
Тетяна Чигринова, вдова, військовослужбовиця
(Когда я пришла, было всё новое, непонятное. Вникала в эту систему всю. И наши все были в АТО. И как раз получается, потом через небольшой промежуток времени была ротация. Было очень больно, потому что когда было всеобщее построение, как-то я ещё не понимала, что его нет. И я постоянно пыталась где-то в строю — мне казалось, вот он, – всё его искала. Я попала в коллектив. И я была занята, я была востребована. Эта вся ситуация выдёргивала меня от дурных мыслей.)
Тетяна розповідає: чоловіки в її частині до своїх посестр ставляться без упереджень, привілеїв за гендерною ознакою вона не помічала. Жінка вважає військову службу свідомим вибором кожної людини, незалежно від статі. І якщо дочка Тетяни теж захоче служити – підтримає.
Тетяна Чигринова, вдова, військовослужбовиця
(Когда женщина призывается на контракт — она понимает, куда идёт. И я думаю, она в себе сама осознаёт, готова она к этому или не готова. Потому что это в любой момент нужно приступать к выполнению своих служебных обязанностей. Тебе нужно брать автомат и бежать — то ты должна брать его и бежать.)
Тетяна також зізнається: хотіла б мати зірки на погонах, проте гадає, що у такому віці вже запізно починати навчання та розбудовувати військову кар*єру. Наразі з 23 тисяч жінок, що проходять службу за контрактом, лише три тисячі офіцерок. Максимальний кар*єрний ріст, що на нього вони можуть розраховувати, це звання підполковника. 5 грудня минулого року у Верховній Раді у першому читанні прийняли Законопроект 6109 про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у Збройних силах та інших військових формуваннях.
Ірина Геращенко, перша заступниця голови Верховної Ради України
(- Ті жінки, які присвятили своє життя армії, вони мають право рухатися по цим кар*єрним сходам так само, як і чоловіки. Давайте це підтримаєм.
230 ЗА, рішення прийняте.)
Жінки, які втратили своїх чоловіків у зоні бойових дій та залишилися на службі, – це окрема соціальна категорія, що досі не має визначеної статистики. Наприклад, у 25 окремій повітрянодесантній бригаді таких жінок наразі три. Однією з перших удів-військовослужбовиць у 2014 році стала наша героїня. Згідно із законом про статус ветеранів і гарантію їхнього соціального захисту вдови отримують допомогу від держави. Тетяна розповідає: у минулому році їм з дітьми надали житло, крім того, по Дніпропетровщині можна безкоштовно їздити у транспорті — по суті, нема, чого жалітися. А от щодо психологічної підтримки — тут приходять на допомогу волонтери.
Тетяна Чигринова, вдова, військовослужбовиця
(Бывало, опускались руки, ничего не хотелось. Наступало такое депрессивное состояние. Ну ничего, посидишь так дома, посмотришь на двух детей, и понимаешь: а кто, если не я? Огромное спасибо волонтёрам. Которые поддерживали, устраивали всевозможные мероприятия, отвлекали. На этих встречах ты понимал, что ты не один. Немножко восстанавливался, реабилитировался.)
Одна з волонтерських ініціатив, що влаштовує подібні заходи для членів родин загиблих і поранених АТОвців, — це Громадська організація “Ріка життя”. Представниця організації Світлана Волович розповідає: спочатку волонтери намагаються створити для людей безпечний і комфортний простір, налагоджують емоціональний контакт. Потім із родинами працює психологиня.
Світлана Волович, членкиня правління ГО “Ріка життя”, волонтерка
(Таким образом, мы допустим, собрали круг женщин в Черкасском, Гвардейском — военных городках, – которые уже теперь самостоятельно помогают друг другу. Они берут под свою опеку уже новые возникающие проблемные семьи. Которые, к сожалению, мы видим, что ситуация продолжает быть кризисной, и война продолжается. Тем более, в военных городках потери есть, к сожалению.)
Світлана зазначає: у середньому людині треба 2-3 роки, щоби впоратись із найбільш інтенсивними переживаннями горя. На психологічний стан у цей період дуже впливає підтримка оточення. І якщо у дружини загиблого бійця є діти, то саме вони стануть опорою на момент кризи.
Світлана Волович, членкиня правління ГО “Ріка життя”, волонтерка
(Мы больше направлены всё-таки на то, чтобы дать ребёнку эмоции положительные. Когда счастлив ребёнок — счастлива мать. И вот она через это проживает и идёт вперёд. Она видит, что есть ребёнок, ради него надо жить. Поэтому, в этом случае, как раз ребёнок — это подспорье, я считаю.)
