Вигадана республіка свавільно ув’язнила працівницю ДТЕКу Валентину Бучок. Жінку серед дня схопили, затягли в машину та відвезли на секретну базу Міністерства державної безпеки ДНР. Причиною ув’язнення назвали шпигунство. Чому так сталося і яким чином вона звільнилася нам розповіла сама полонянка…
Така новина з’явилася на російських інформ-ресурсах 3 березня 2017 року. Пані Валентина, яку тут представляють шпигункою, дійсно була в ув’язненні майже рік — через безглузде обвинувачення. Але з її вуст історія звучить інакше. З 2006 року жінка працювала в Донецьку електромонтером з обслуговування побутових споживачів. Злощасного 3-го лютого 2017-го отримала чергове робоче завдання. Втім, пішла спочатку до керівництва — вимагати відповіді на свої заяви — в них Валентина зауважувала, що працювати на окупованій території стало небезпечно.
Валентина Бучок — повернулася з полону:
“Меня мужчина остановил за руку, посадил в машину и сдал в полицию, потому что ему показалось, что я — шпион. Меня привезли РОВД Ворошиловский, там мучили, пытали. Решили, что я настоящий шпион, потому что в моём кошельке была валюта украинская, были доллары США и не было рублей. Ну, там было 50 рублей и их это очень оскорбило”.
Звідти “ворога народу ДНРівського” перевезли в Міністерство державної безпеки ДНР, але вже в кайданках і з великим чорним пакетом на голові. Перебування в МДБ згадує, як тортури: 20 годин, без води і їжі, без санітарних умов. Якось вночі Валентину привезли на секретну базу МДБ, на вулицю Світлого Шляху, 4 — місце, куди звозять неприйнятних новій владі людей. Бучок пробула там до 21-го березня.
Валентина Бучок — повернулася з полону:
“В общем, 21 марта, в связи с тем, что я не стала работать на этой базе — я сказала, что я не раб, работать за еду я не буду – и начальник этой базочки перевёл меня в СИЗО города Донецка. И к 24-му июля они уже всё это дело сшили белыми нитками, и передали дело в их суд”.
Полонена не пручалася — усе підписала, аби її тільки внесли в список на обмін. Однак Валентина навіть не знала чи шукають її рідні або підприємство, на яке вона працювала. На обмін жінка могла і не потрапити, якби вона не повідомила родичці про своє місцезнаходження, не підказала де отримати відповідний документ і що з ним далі робити. Діло пішло — 27-го грудня 2017-го року її звільнили.
Валентина Бучок — повернулася з полону:
“27 числа утром рано за нами пришли, предварительно было сказано, чтобы мы были готовы к 7:30 утра. Нас посадили в скотовозку — это не транспорт для перевозки людей — это автозак, рассчитанный на 8 человек, а в нём сидело, наверное, в два раза больше и, с учётом того, что там были сумки, мы просто все там задыхались, потому что выхлопная труба и внизу пол был не цельный — были отверстия, вот этот весь газ выхлопной, всё шло туда”.
Ось так співробітниця великої енергетичної компанії страждала майже рік. За той час одну її квартиру встигли пограбувати, ключі від другої відібрали і не повернули. Генеральна прокуратура ДНР прокоментувала це як необхідні обшукові заходи. Зараз Валентина живе в Костянтинівці, у селі Іванопілля Донецької області. А до Дніпра приїхала по юридичну допомогу.
Валентина Бучок — повернулася з полону:
“Ну, мне бы хотелось всё-таки прояснить ситуацию – где я сейчас, работающая ли я сейчас. Если я не сотрудник, я не могу оформить группу инвалидности — я инвалид третьей группы общего заболевания. МСЕК мне нужно было пройти 6 сентября 17-го года. Но я не смогла, так как я ж находилась… в тюрьме”.
Допомогти пані Валентині взялися фахівці правозахисної групи “СІЧ” – вони готують від її імені скаргу до Європейського суду з прав людини.
