Акція до міжнародного дня солідарності жінок у боротьбі за емансипацію відбулась у Дніпрі
У 2011 році 47 країн, які входять до Ради Європи, прийняли документ, який передбачає системну боротьбу із домашнім насильством. Він дістав назву «Стамбульська конвенція». У тому ж році наша країна її підписала також, але вона і досі не має юридичної сили. В 2017 році в Україні офіційно зареєстрували 600 жінок, які загинули від домашнього насильства. Тож 8 березня, в міжнародний день солідарності жінок у боротьбі за емансипацію, активістки та активісти Дніпра влаштували акцію, аби нагадати, що таке Стамбульська конвенція та чому важлива її ратифікація.
Плакати замість квітів, свистки для привернення уваги та мегафон – аби точно почули. За ратифікацію Стамбульської конвенції активістки та активісти Дніпра виходять не перший рік. Цей документ передбачає створення єдиної системи боротьби із гендерно-обумовленим насильством. Цьогоріч на центральній площі міста небайдужі містяни зачитали текст конвенції.
Наталія Макуха, співзасновниця ГО “Gender Stream”
Кожного дня гине 2 жінки від домашнього насильства. Для порівняння в країнах Європи рівень стає біля ста-ста двадцяти, і вони продовжують наголошувати, що це явище, з яким мають продовжувати боротьбу. А в нас – 600.
Основна теза акції – показати, що право на безпеку має кожна жінка, незалежно від того, у що була одягнена, з ким спілкувалась та в який час перебувала на вулиці. Активісти наголошують: звинувачення жертви, а не агресора – дуже небезпечний дискурс, тому що у злочині завжди винуватий злочинець.
Ольга Руденко, учасниця акції
Наше общество должно развиваться в направлении того, чтобы толерантность к насилию любому была нулевой. И жертвы насилия, неважно, это женщины или мужчины, должны были доказывать, что они имели право находиться там, где им удобно, одеваться так, как им удобно.
Стамбульска конвенція – ціла система заходів. Вона передбачає обов’язкове виділення фінансування із держбюджету прихистків для жінок, які потерпають від домашнього насильства, гарячих ліній, створення поліцейських груп швидкого реагування тощо. Її головна мета – показати, що немає «доброго» насильства, і будь-яке порушення прав жінки – порушення прав людини, і за це має бути передбачене покарання.
