Христове воскресіння – головне свято богослужебного року. Воно відзначає кінець великого посту, а також звільнення від тягара гріхів. Біля каплиці отця Рафаїла в цей день зібралося дуже багато людей, бо кожному було важливо розділити це свято з духовним наставником. Віряни вважають його великим священиком.
Євген, вірянин: “Разделить Светлое Воскресенье с батюшкой. То есть разделить эту радость. Много людей таких, такая община сложилась. Все друг друга поддерживают, мнения, впечатления рассказывают. Чем им батюшка помог, как жизнь изменилась. Тоже чувствуешь такую сплоченность, единство”.
Біля його ікони символічно встановили дерев’яну скульптуру корабля. На ній виклали морські пригощання для всіх. Як кажуть парафіяни, отця Рафаїла за життя називали капітаном – за його досягення та знання, які він передавав іншим.
Ірина, вірянка: “Батюшка был настолько умным и мудрым, и он вёл настолько свой корабль, церковь нашу и всех своих прихожан, обходя все подводные камни, все подводные течения. Конечно, у батюшки было много и завистников, и наговорщиков, и клеветников, но он вёл свой корабль православный, православной веры, только курсом вперёд”.
“Каждое воскресенье есть малая Пасха. Надо ходить, каждый воскресный праздничный день. Посты соблюдать”.
Як розповідають віряни, у отця Рафаїла багато особистих дат співпадало зі святами календарними. Наприклад, за кілька днів до Великодня парафіяни відзначили ще й прийняття священником сану.
Наталія, вірянка: “Господь так батюшку выделяет, шо всегда на праздники припадает и батюшкин праздник. От, например, вчера был праздник Благовещения, и у батюшки совпал праздник посвящения батюшки в священничество. Тут благодатно, тут хорошо, тут всегда как будто праздник. От Пасха – это огромный праздник, и коли ми приїжджаєм до батюшки, ми всєгда тут ощущаєм такий празднік”.
До прийняття священства отця Рафаїла звали Олег Бараник. Його знайомі розповідають: він народився під покровом ікони Божої матері «Спорительниця хлібів» 29 жовня 1966 року у колишньому Дніпродзержинську. Здобув спочатку освіту технічну, але згодом змінив її на духовну – закінчив Одеську семінарію та став священиком. За настановою власного духівника, служити повернувся на Дніпропетровщину. Тут і прожив більше 20 років. Ті, хто його знав, розповідають: отець Рафаїл шанував і Бога, і людей, віддано служив своїй справі, тож на свято Богородиці вона сама забрала його на небеса.
Наталія, вірянка: “Встаю раньше, ложусь позже, но стараюсь молиться. Потому что батюшка укрепил меня в моей вере. Вот приехали сюда с семьей уже 2 раза, и нам здесь очень хорошо, здесь – благодать Божья, он утешает нас, помогает нам во всех наших нуждах. Это мы действительно прочувствовали, благодарим батюшку за это за всё”.
Священо-архимандрит Рафаїл похований у селі Єлізарово Солонянського району Дніпропетровської області. До його каплиці віряни намагаються приїжджати кожної неділі.
