Проблеми менеджменту, етичні питання та присутність урядових структур. Музеї можуть самостійно заробляти і не сподіватися на підтримку Міністерства культури. Більше того, навіть локальні музеї створюють вдалі бізнес-моделі. Що чекає на українську музейну справу та чому це важливо говорили у Дніпрі в рамках проекту «Значущі музеї: у пошуках місця конфліктній історії».
Стереотипні уявлення про місце, де за склом зібрані світлини, документи, та експонати, яких не можна торкатися, повинні відходити у минуле. Генеральний директор Музею Революції Гідності у Києві Ігор Пошивайло підтверджує цю тезу.
Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного Меморіального Комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності: «Це була резервація і, по суті, всі ті явища народної культури унікальної, вони просто клалися за скло і була певна дистанція».
В Україні всього більше 500 музеїв. Анастасія Гайдукевич – начальниця відділу музейної справи Українського інституту національної пам’яті, вказує, що майже у кожному з них є підвідділ, що презентує сучасні сторінки історії. Але проблемне питання не в кількості, а в якості.
Анастасія Гайдукевич, начальниця відділу музейної справи УІНП: «Питання не в музеях, а дуже складно визначити як працювати із поточною гарячою історією. Як акценти ставити, про кого розповідати. Про хід подій і як почалася війна чи концентруватися на долях людей, які там прийняли участь. Про мирних людей чи переселенців, які постраждали під час війни».
Експозиції часто ставали рупором політичних режимів. Провладні чи політичні сили, як би їм не хотілося, повинні лишатися осторонь. Досвідом ділиться Елейн Ґуріан – консультантка музеїв Великої Британії, Сполучених Штатів та Канади.
Елейн Гуріан, консультантка світових музеїв: «Уряд завжди прагне асоціюватися із хорошими людьми, не з поганими. І в будь-якій країні уряд прагне вплинути на музей, щоб історія була подана у вигідному світлі».
А успіх музею, навіть локального, може залежати від нього ж самого. Коштів від Міністерства культури може вистачати на базові потреби, все решта – клопітка робота.
Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного Меморіального Комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності: «Відвідувачі голосують ногами. Якщо люди ходять у музей – це економічна складова, це запорука майбутнього інституції. Наприклад, Національний музей гончарства в Опішному. У них буває по 20-30 автобусів у день. Це 40-50 людей помножити на вартість квитка – і вони мають кошти для розвитку».
Зникає дистанція між експонатом і відвідувачем. Музеї змінюються, змінюються і теми.
Анастасія Гайдукевич, начальниця відділу музейної справи УІНП: «Зараз музей має бути майданчиком для дискусій, для діалогу. А це означає, що там максимально мають бути представлені різні сторони».
Дніпро, кажуть спікери з Києва, не відстає від сучасних тенденцій та займає передові позиції у цій галузі.
Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного Меморіального Комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності: «Дніпропетровське музейництво, воно є дуже активне, і враховуючи той історичний контекст і ті ландшафти пам’яті, які тут склалися, нашарувалися ще в дорадянські і радянські часи, вони є дуже важливі для формування ідентичності цього краю».
Але попри все вищесказане, перед українськими музеями постає і низка викликів. Зокрема, проблеми внутрішнього менеджменту і страх перед кардинальними змінами, яких потребує музейна справа.
Автор – Оля Василець
Камера – Руслан Герасименко
