Літопис “Чорного тюльпана”. Документальну стрічку з такою назвою вперше презентували дніпровським школярам. Вона — про роботу пошуковців, які повертали рідним тіла загиблих бійців АТО. У перші роки війни на сході держава не виділяла на це коштів. Але волонтери з числа “цивільних” щодня відвідували територію, підконтрольну бойовикам. Про важку працю і побачені за межею реалії – в сюжеті.
Архівне відео із зони бойових дій та інтерв’ю пошуковців – такий фундамент документального літопису, який відзняли журналісти з Кривого Рогу.
Згодом усі серії об’єднали в одну документальну стрічку, яка тепер мандрує містами. Це спогади пошуковців про реалії 2014-16 років. Тоді українських волонтерів ще пускали на територію, підконтрольну бойовикам. Головна умова — щоб це були цивільні люди, а не військові. Анатолій Золотарьов шукає загиблих з 2008 року. Спершу це були зниклі безвісти під час Першої та Другої світових війн. Коли на сході України почали стріляти, чоловік одним із перших долучився до гуманітарної місії.
“За межею” кожна група проводила по 10 днів поспіль. Під час Іловайського і Дебальцевського котлів пошуки тривали 16 годин на добу, а кількість знайдених тіл сягала 31 на день.
Але не всіх знайдених вдалося упізнати.
Син пані Алли Олександр — нині живий. Тоді, на початку війни, він служив у батальйоні “Кривбас”.
У полон хлопець потрапив під Дебальцево. Сталося це на початку лютого 2015 року. Три місяці від сина — жодної звістки, розповідає пані Алла. Телефонували самі шахраї: називалися Олександром і просили надіслати гроші. Тільки 30 квітня пролунав той самий дзвінок від сина. Відтоді жінка співпрацює з волонтерами “Чорного тюльпану”.
Додому Олександр повернувся лише в лютому 2016 — в результаті обміну полоненими. Цей рік став останнім і для пошукової місії “тюльпана”.
За два роки роботи з території бойовиків волонтери повернули понад 800 загиблих. Тепер тіла шукають лише на підконтрольних Україні землях.
