Донести 4 дерев’яні стільці до берегів 4-х океанів — на які лише безумні мрії здатна людина! Власне, цей досвід реалізував і навіть зафільмував український режисер Леонід Кантер. 26-го травня у Дніпрі відбувся прем’єрний показ 4-ої частини його документально-пригодницького фільму “Людина з табуретом” — вона про подорож до Тихого океану довжиною в рік. Ця стрічка — маніфест силі мрій. А ще — про філософію життя.
Історія подорожей до 4-х океанів почалася нібито з гри. Час народження ідеї — після Помаранчевої революції. Місце народження — кухня режисера Леоніда Кантера. Він — власник успішної столичної продакшн-студії — у розмові з друзями озвучив мірю: знімати фільми про мандри. А чотири табуретки мали стати символом людської сили волі.
Катерина Мізіна — продюсерка фільму “Людина з табуретом”: “Насправді це могло бути будь-що, але, аби вийти, почати подорожувати, насправді. Просто потрібно вийти з дому, але інколи ми знаходимо дуже багато причин чому цього не зробити. Так, і занадто важка у нас тут буває, да, дупа. Тому, щоб… якщо важко підняти її з табурету, просто візьми табурет разом з нею і піди з табуретом до океану”.
Сергій Головацький — друг режисера, організатор показу: “На мій погляд, це якийсь інопланетянин. Того що люди звичайні — вони так себе не ведуть. І як би, коли я з ним спілкувався, я не розумів взагалі його цінностей, тому що… Ну, от наприклад: він, коли їздив з табуретом, я його питав: “Навіщо ти їздиш із табуретом?” А він у мене питає: “Навіщо ти сидиш в офісі?” Я говорю: “Ну, я працюю, мені треба там — в офісі”, – “А мені хочеться їздити з табуретом”.
Стрічки про перші три подорожі – до Атлантичного, Індійського і Північного-Льодовитого океанів – глядачі побачили ще до 2010. Остання, наймасштабніша, тривала більше року. Учасники подолали два американські континенти — від Канади до Чілі, крайньої точки Вогняної Землі – мису Горн.
Катерина Мізіна — продюсерка фільму “Людина з табуретом”: “Там був встановлений останній, четвертий, пам’ятник українському табурету. І ця подорож була наймасштабніша, найяскравіша — там були і племена Карибських островів, і Амазонка, і всі усі країни — понад 15 країн”.
Фільм про подорож до Тихого океану закінчили вже без Леоніда, і показали 20 лютого. Одразу після повернення з походу, уявою мандрівника заволоділи інші проекти, а згодом — Майдан і війна на сході. Кантер пішов добровольцем у другий батальйон Національної гвардії України, але довго там не затримався.
Максим Музика — друг режисера, волонтер: “В нього був такий, дуже складний характер, стосовно несправедливості, правди – як воно має бути. Ну і, звісно, в структурах таких, як армія, навіть на війні, йому було важко там – із командирами дуже швидко він розійшовся”.
Натомість почав робити те, що вміє найкраще. За останні 4 роки створив три фільми про українських добровольців — “Війна за свій рахунок”, “Добровольці божої чоти” і “Міф”.
Катерина Мізіна — продюсерка фільму “Людина з табуретом”: “Власне, коли робота над фільмом “Міф” завершилася, ми вирішили, що час нарешті змонтувати цей фільм — про світ, про мандри, про щастя, про здійснення мрій. І почали працювати над фільмом разом із Леонідом. Але несподівано, посеред роботи, посеред творчого процесу, Леонід пішов з життя. І таким чином цей фільм став не лише про подорожі, а і про його життя”.
Максим Музика — друг режисера, волонтер: “Він взагалі людиною був неймовірною, тому що такої волі, такої жаги до життя, такої енергії я не бачив ні в кого. Це не перебільшення. І для мене, це особисто, те, що сталося, було чомусь неймовірним. Тут є люди, які теж не можуть в це повірити, бо а як, як — це з ким би завгодно, тільки не з ним”.
Зараз фільми про мандри зі стільцем показують у Сполучених Штатах. А сама ідея отримала послідовників у різних країнах світу. Люди, які подорожують у такий спосіб, називають себе “спільнотою табуретників”.
Автор – Станіслав Пивонос
Камера – Тарас Іванов
