Шовкові, лляні, завдовжки 12 метрів, вишиті та з вибійкою. Після шлюбу для української жінки хустка ставала обов’язковим елементом вбрання — і повсякденного, і святкового. За допомогою неї у 19 столітті приховували зморшки, а колір давав зрозуміти, чи давно жінка заміжня. Про все докладно розповідали в національному музеї імені Дмитра Яворницького, а ще — пропонували сучасним жінкам перенестися на 200 років назад за допомогою тієї самої звичайної хустини.
Хустка, очіпок, намітка – заміжня жінка обов’язково покривала голову. Найбільш поширений головний убір, що дійшов до нас іще з Київської Русі – намітка.
Майя Ернст, етнографиня, наукова співробітниця ДНІМ ім. Д.Яворницького: «Це такий головний убір, який був у багатьох країнах світу. Він розповсюджується разом з християнством з Близького Сходу. І це досить християнська традиція — покривати голову».
Хустка, ширина якої часом сягала двох метрів, прийшла до нас із Франції.
Популярна вона була і в нашому регіоні. Як шаль її носили в 19-20 століттях. Такою хусткою можна доповнити свій образ і сьогодні.
Вікторія, учасниця майстер-класу: «Мені хотілося чогось яскравого. Бо зима, місто сіре. І хотілось якогось маленького свята. Як шаль – вона чудова. А оскільки у мене їх штуки три – чорна, рожева, червона, — то хотілося якось скомпонувати і зробити щось цікаве».
Наталя має колекцію хусток, привозить їх із подорожей.
Наталя, учасниця майстер-класу: «Це абсолютно реально — поєднувати сучасний одяг. Ми дуже гарні, миловидні українські жінки з ось цими елементами, які носили наші бабусі. І це все можна вплітати».
Приміряти вирішує червону, з Полісся.
Наталя, учасниця майстер-класу: «Але інколи нам усім не вистачає якогось вибуху, тому червоний – це колір настрою, і зараз мені цього хотілось».
Майя Ернст, етнографиня, наукова співробітниця ДНІМ ім. Д.Яворницького: «Це вивяз Полісся. Це сучасний кордон між Україною та Білорусією. Носили такий вивяз молоді жінки заміжні, тому що яскравий колір, і вдягали в тон одягу».
А от від Радянського Союзу нам дісталися хіба міфи про хустку.
Майя Ернст, етнографиня, наукова співробітниця ДНІМ ім. Д.Яворницького: «Під підборіддя зав’язували незаміжні дівчата, а ось назад зав’язували хустку навпаки – заміжні жінки».
Оксана, учасниця майстер-класу: «Завжди хотілося носити саме хустки. Це і гарно, і ближче до жіночого чогось. Ми ж зараз — унісекс. Надягнули шапку — і пішли. А хустка — це ознака жіночності і це дуже приємно відчувати».
Проте в сучасному світі гарно вив’язана хустка – це ще та розкіш.
Майя Ернст, етнографиня, наукова співробітниця ДНІМ ім. Д.Яворницького: «Весь старий одяг за своїм фасоном вимагає неквапливих рухів. Неквапно працювали, не бігали по маршрутках, де вас можуть прижати дверима. Були трохи інші рухи».
Майже всі види головних уборів спробувала на собі Інна.
Інна, учасниця майстер-коасу: «Таке відчуття було, що вони досить важкі. І таке враження, що такий головний убір, таке відчуття, що аж випрямиться хочеться».
За допомогою хусток жінки приховували зморшки, а неодружені дівчата просто накидали на голову і не зв’язували. Хустка не втратила популярності і в 21-му столітті.
Авторка — Оля Василець
Камера — Олександр Наумов
