Почалась вона в Києві, до столичних волонтерів приєднались у Вінниці, Черкасах, Львові, Луцьку, Івано- Франківську. Ініціатори не проти встановити рекорд і до 29 лютого охопити всю Україну. Але таке досягнення — не головне. Віддати одяг тим, хто не може собі дозволити його купити, і при цьому не принизити гідність нужденних людей — цього прагнуть учасники руху #зігрій людину.
Німці кажуть “кляйде махен льойте» – одяг робить людей. Це набуває особливого значення для громадян, яким не до модних шопінгів — життя на державну допомогу або на милостиню хоч би кілька базових потреб дозволяло.
У країнах центральної Європи склалися цілі системи роздачі зайвих речей нужденним — через різні центри, церкви, Червоний Хрест і офіційні вуличні контейнери. В Україні також чимало варіантів безкоштовно отримати необхідне. Але побороти сором виходить не у всіх — люди прагнуть анонімності. Для них, власне, і народився рух “зігрій людину”. В Дніпрі на заклик столичних активістів відгукнулися Дмитро та Андрій — першу партію різного одягу привезли у сквер на Парусі. Збирали вдома, по друзях і знайомих. Навіть із сусіднього Запоріжжя передали пакунки.
Пані Валентині — 90. По секрету каже: ще трохи працює. Нужденних навколо багато, тож вона і сама готова приєднатися до акції — віддати речі праонуків.
Для неї ж на деревах нічого цікавого — має запаси ще з молодості, каже Валентина Василівна. Інші мешканці мікрорайону бачать яскраві речі, але ж бачать і камеру — речей до рук не беруть і цікавість до одежі на деревах — приховують. Справа часу, каже нам зустрічна жінка.
Учасники руху “зігрій людину” призначають речі будь-яким незаможним людям — неважливо, чи це пенсіонер, безробітний чи багатодітна родина. Взяти з лавки чи з дерева не нове, але чисте — все ж краще, ніж порпатись у смітнику. На одежинах — заспокійливі записки: “Це для вас. Нехай ця річ вас зігріє”. І коли ми з камерою сховались у машині, з’явились і цікаві до подарунків.
