Дніпрянка Олена Вікторівна – одна з тих, чий будинок було зруйновано внаслідок прильоту ворожої ракети по Дніпру 26 листопада 2022 року.
57-річна жінка втратила домівку, але не втратила оптимізм та віру у краще.
У Дніпрі пані Олена мешкає з самого дитинства.
Будинок, який знищили російські окупанти, дістався їх у спадок від дідуся та бабусі.
-Ракета впала прямо біля моїх воріт, будинок розтрощило вщент. Я в момент прильоту була на роботі, дякувати Богу. У нас не було світла і ми перевозили товар з одного магазину до іншого, раптом почули вибух, я чомусь подумала, що це відбулось на проспекті Калнишевського.
Майже одразу мені зателефонував знайомий, казав, що ракета впала десь у моєму районі. Я приїхала за 10 хвилин і ще здалеку побачила, що мого будинку більше немає. Там вже були спецслужби, рятувальники, поліція, нас до вечора не пускали, – поділилася пані Олена.
Як страшний сон Олена Вікторівна згадує той день, коли російська ракета зруйнувала її минуле життя.
– Перша думка була, що треба документи дістати. Та, на щастя, співробітники ДСНС їх знайшли. Я взагалі в той момент ні про що не думала, наче вже нічого не було потрібно, кругом був такий хаос, купа людей, зовсім незрозумілий стан. Описати ті емоції навіть не знаю як, просто стояла і розуміла, що все моє горить, його тушать, але що вже робити і не знаю.
Пані Олена жила одна, тож у будинку з людей нікого не було. Але там залишилися її улюблені домашні тварини – два коти і маленький собака Арчі.
Коти врятувалися, вони встигли вибігти з будинку. А песик Арчі, на жаль, загинув.
Дивом вижили усі сусіди.
-Всі вижили, окрім мого щеняти, багатьом пощастило, більшість сусідів були на роботі. Одна сусідка, вже старенька бабуся, сильно надихалася газом, тепер у неї проблеми зі здоров`ям. Ще одна жінка стрибала з другого поверху, ногу пошкодила, і хлопця одного побило уламками, але всі живі і на тому спасибі, – каже героїня нашого матеріалу.
Пані Олена погодилася щиро відповісти ще на кілька наших запитань.
– Олено Вікторівно, кому першому Ви зателефонували, аби попросити допомоги?
-Тільки своїй кумі подзвонила, Ані, більше нікому. Мені одразу почали телефонувати родичі і знайомі, але я навіть слухавку не брала, була в шоці, не могла розмовляти. Аня одразу відкрила збір на мою картку серед колег і в Інтернеті. Ще приїхали мої друзі, аби привести мене до тями.
-Яку допомогу Ви отримали та від кого?
– Наш мер Борис Філатов одразу ж пообіцяв, що виплатить по мільйону гривень кожному, хто втратив домівку, я вже половину отримала, тепер очікую на другу частину. На ці гроші планую придбати нове житло. Мережа супермаркетів «АТБ», де я працюю, дуже допомогла грошима, також вони з того дня і до сих пір знімають мені квартиру. Багато небайдужих людей допомагало – і грошима, і речами.-Як Вам вдалося впоратись з тяжким емоційним станом і пережити цю трагедію?
-Дуже допомогла турбота людей. Мене рятувала від тяжкого емоційного стану моя кума Аня, дуже їй вдячна, а також моя хрещена донечка Даша, не знаю, щоб я без них робила. Вони мене постійно підтримували і були поряд.
-Переживши таку трагедію, що порадите українцям сьогодні?
– Бережіть себе, бо після того, що сталося з моїм будинком, я думала – це вже в останнє в нашому місті. Я просила Бога, аби на моїй домівці це і скінчилось, але потім стався такий жах на Набережній Перемоги. Тому треба берегти себе і завжди думати про краще.
– Пані Олено, про що Ви мрієте зараз?
-Про мир, звичайно, про тишу мрію, аби все це вже скінчилось. А ще про відпочинок мрію, дуже хочу на море, нормально у відпустку з’їздити, відволіктися. Але поїду вже, як війна скінчиться, зі спокійною душею.
На фото ми можемо побачити те, що залишилося від будинку Олени Вікторівни.
Ангеліна Надірадзе
