Кінотрилогію «Моє дитинство» представляють у різних містах України.
Різні країни – одні емоції. Що спільного в житті дітей у повоєнний час в Україні, Грузії та Італії? Відповідь на це та інші питання дає міжнародний кінопроект “Моє Дитинство”.
“Моє дитинство” — кінопроект, в якому ідейно поєднані три короткометражні стрічки, зняті в Україні, Грузії та Італії. Спільна тема – життя після війни та особливості його сприйняття підлітками та дітьми. Героям стрічок 6, 11 та 16 років. Окрім звичних для кожного віку питань, вони вирішують головну проблему – життя після війни, повної жорстокості та насилля. Кожному належить зробити вибір на користь моралі або проти неї.
Спочатку цей проект був дипломною роботою українки Ірини Правило, але згодом розширився. За сценарну основу кінотрилогії режисерка обрала оповіданя Степана Васильченка, Нодара Думбадзе та Ніно Палумбо. Зйомки тривали 6-ть років. ТакОж особливим є підхід до створення стрічок.
Аліна Кострицька — представниця проекту кінотрилогії “Моє дитинство”
На міжнародних фестивалях кінотрилогію вже оцінили. Про це свідчать Золота медаль Національної академії мистецтв України, Гран-прі Міжнародного фестивалю православного кіно в Батумі “St. Andrew cross”, Спеціальний диплом “За виразну кінематографічну мову” 41-го Київського міжнародного кінофестивалю “Молодість”.
“Моє дитинство” — один із переконливих прикладів відродження українського кіно – вважають не лише експерти, а і глядачі.
Проте загальною картиною заходу є вільні ряди, між якими вітер гуляє. Попри добрі відгуки, на кінопоказ прийшло всього троє людей. Прикро, що дніпрян подія не зацікавила. Але початок закладено, проекти існують і втілюються, незважаючи на байдужість глядача.
