Біля пам’ятника “Чорнобильський дзвін” у Дніпрі — люди, що їх поєднала подія трагічна, проте вона викрила людський героїзм та волю захистити рідних та близьких від спустошливого виру атомної небезпеки. Всі прийшли віддати шану ліквідаторам аварії 26 квітня 1986 року. Пролунав чорнобильський дзвін.
Покласти квіти до пам’ятника прийшли представники міської та обласної влади, народні депутати України, а також голови і діячі спілок “Союз Чорнобиль України”. Крім них до події долучилися керівники силових структур і представники духовенства.
Є тут представники так званого 605-го управління з ліквідації аварії, які одними з перших брали участь у будівництві саркофагу. У його складі був і Віктор Головін — головний інженер спеціалізованого управління з радіаційної техніки на електростанції. Він із колегами займався ремонтом електрики і забезпеченням роботи спеціалістів дозиметричного контролю.
Віктор Головин — ліквідатор аварії на ЧАЕС: “Было много сложностей, потому что дозаппаратура не была готова для таких работ. Использовали в основном то, что было для военных, но постепенно этот опыт научил многому, и эта ликвидация аварии — она вошла в историю и будет надолго”.
Усі були готовими до самопожертви і завдяки чіткій організації наслідки аварії менші ніж могли бути — такої думки Степан Ігнатенко. Він пробув на Чорнобильській АЕС з червня по серпень 86 року.
Степан Ігнатенко — ліквідатор аварії на ЧАЕС: “Если б не мы, то кто. Тогда такого лозунга не было, но мы все, никто не убежал, никто не отказывался. Утром, опасно – не опасно, всё – пошёл, сделал и всё”.
Автор – Станіслав Пивонос
Камера – Олександр Височин
