Еверест – найвища гора в світі – 8848,43 метри над рівнем моря. Знаходиться вона на кордоні китайського Тибета та Непала – у Гімалаях. В травні 24 наших земляка підкорили її вершину. Про щасливі та драматичні моменти 50-денної експедиції — далі…
Дмитро Городечний — перший дніпровський альпініст, який підкорив Еверест. Для нього – це третє сходження. Готувався до нього замість 2 років – 4,5 місяці . Розповідає: готуватися було до чого – експедиція тривала більше ніж півтора місяці. І це не прогулянка мальовничими місцями, які там безумовно є. Це 40 градусів морозу, вітер, сніг, замало кисню, довгі та виснажливі переходи.
Дмитро Городечний, альпініст: “Мне кажется, слово “запредельно сложно” – очень подходит. Потому что физически сложно, и физическая нагрузка без конца и без остановки. Она тебя давит, ты должен идти и превозмогать себя. Физика заканчивается на полпути. Дальше ты идешь на своей личной воле, на командном духе, на силе характера”.
На всьому шляху українців супроводжували шерпи — непальці, що є для альпіністів гідами та носіями, які беруть на себе частину необхідного обладнання. Під час спуску Дмитро усвідомив, що залишився вже без свого шерпи.
Дмитро Городечний, альпініст: “По правилам, есть шерпа, который помогает нести твой груз и кислород на восхождение. У каждого человека этот шерпа один. Мой шерпа, к сожалению, остался на горе,на вершине. Он решил не спускаться вниз. Он дошел до “ступени Хиллари” и сказал, что дальше он идти не может. И принял решение остаться там. Для меня непонятно было, что его товарищи, два человека, оставили и даже не пытались помочь его спасти”.
А ще під час спуску на висоті 8,5 км українській команді довелося рятувати китайського альпініста.
Дмитро Городечний, альпініст: “Он сидел без очков, без перчатки, у него не работал кислород и он засыпал. То есть, я думаю, что большая вероятность того, что он бы остался там навсегда. Он просил помощи. Люди проходили мимо, мы видели, впереди нас это сделали. Но мы решили попробовать с Романом спустить его. И нам это удалось. Медленно, аккуратно. Мы надели ему очки, попробовали подать ему кислород. Вбивали в него веру. Не давали ему заснуть. Он шел сам. Медленно, но шел сам. Перестегивали. И в конце концов мы его спустили за 5 часов. Так бы мы спустились за 2. Он жив. Он писал письмо. Он очень рад. Присылал фотографии со своей дочерью и очень сильно благодарил”.
25 травня Дмитро Городечний отримав пам’ятну медаль від дніпропетровської громади.
Дмитро Городечний вже має плани на майбутнє – перейти пустелю пішки, пробігти марафон у Північній Кореї та підкорити найнебезпечнішу гору К2, яка знаходиться на межі Китаю та Пакістану.
