У Дніпрі політв‘язень ГУЛАГу, член Організації українських націоналістів (ОУН) та ветеран Української повстанської армії (УПА), віддала до історичного музею особисті листи, що писала з табору до рідних, та власноруч вишиті серветки з українським орнаментом. 15-річну Марію Засіменко-Бонацьку радянська влада засудила до 10 років таборів через зв‘язок з повстанцями і звільнила після смерті Сталіна. Нині жінці 86.
«Татку і дорогенька моя матусю… Простіть , що принесла вам стільки нещастя. За все вже відбуду тут я», – писала рідним Марія Засіменко-Бонацька 10 лютого 50-го року, третій рік перебуваючи у ГУЛАГу.
15 річну дівчину, родом із Рівненщини, засудили до 10 років таборів через зв‘язок з Українською повстанською армією, а доказом того став знайдений зошит з віршами Шевченка. Нині Марії Засіменко 86, вона передає написані в таборі листи до музею. Їх трохи більше десятка, бо дозволялося писати лише двічі на рік. І лише через бунт політв‘язнів – українською.
Марія Засіменко-Бонацька, політв‘язень ГУЛАГу, ветеран УПА: “Всього що там робилося, звичайно, не напишеш. Але здогадливо для батьків , що не журиться. А тоді треба було написать , бо було багато односельчан із сусідніх сіл, – передае вам привіт з Головина Катя чи Оля, фамілію. А вона так само напише, що передає від мене привіт в Трубиці. І вони знайомляться . І такий зв’язок”.
Із табору в 54-му жінці дозволили забрати із собою саморобний зошит, зроблений з пакувального паперу для ниток, що їх постачали в табірний швацький цех. На цих листах Марія в ув‘язненні записувала поезію світових класиків. А ще – вишивала на тканині, якою обгортали посилки із дому.
Марія Засіменко-Бонацька, політв‘язень ГУЛАГу, ветеран УПА: “З посилки полотно, я вишила таку скатертину, і вона служила – пригощались ми на Великдень, на Різдво , на свої день народження. А це мені подарила подружка, з якою ми з львівської області, подарила на мої іменини – подарила такого воротнічка. У нас було тільки дві сукенки, причому темні. І треба було номер, номер був на полі і номер на плечах. Б 964”.
Особисті речі політв‘язня мають неабияку цінність, кажуть співробітники музею. Вони – речові докази масового ув’язнення й заслання українців через боротьбу за незалежність в середині двадцятого сторіччя.
Дмитро Романчук, старший співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім.. Д. Яворницького: “Після війни дуже збільшилася кількість в‘язнів ГУЛАГів – саме українців, тому що туди потрапило дуже багато людей з Західної України, які були причетні до руху ОУН – УПА , які були тим чи іншим чином причетні до подій і процесів . Якщо простежимо статистику , то збільшується відсоток в‘язнів українців, з Прибалтики, Білорусі. І ці речі мають історичну цінність, тому що показують який там побут був, у в‘язнів, чим вони займалися, не втрачали людяності”.
У музеї речі зв‘язківця воїнів УПА й радянського політв‘язня Марії Засіменко-Бонацької будуть виставлятися у залі, присвяченій темі політичних репресій.
Автор – Анна Вернігорова
Камера – Олександр Височин
