Містика, принаймні віра в неї, має такий же вік, як і людство. Погодні явища в давнину пов’язували з богами, а фізико-хімічні процеси — пояснювала магія. З розвитком науки поняття чарів перейшло в площину мистецтва, але пригадати старовинні повір’я нашого народу ніколи не завадить — так подумали співробітники історичного музею в Дніпрі і влаштували вечірню театралізовану екскурсію. Приурочили її до аналогу української Вальпургієвої ночі — Дня святого Юрія.
Станіслав Пивонос — журналіст: “О! Ввечері на мене чекає приємна зустріч… Хіба не зручно – знати, що з тобою трапиться в майбутньому? Може теж хочеш дізнатися — тягни карту! Як хочеш… До речі, карти — не єдине, чим користувалися чаклуни та зокрема – відьми. А от якими вони були в середньовічній Україні – розповідають просто зараз, тут, в історичному музеї”.
Традиція святкування Вальпургієвої ночі сягає часів язичництва. Відзначають її в країнах Північної та Центральної Європи в ніч проти 1 травня. В Україні пізніше, в ніч на 6 — День святого Юрія, покровителя скотарства. Саме в цей день починається справжня весна, а ще, за повір’ями, активізуються відьми – Вальпургієвою ніччю слабне межа між світами мертвих і живих. А явище магії зароджується ще в період енеоліту.
Дарія Романчук — наукова співробітниця відділу археології Національного історичного музею ім. Яворницького: “Це така досить незвичайна тема, хоч ми і історичний музей, проте в основному експозиція музею розповідає про політичні події, військові події, побут, а от про такі якісь повір’я, вірування, – тобто про духовну культуру в тому живому вигляді, якою вона побутувала в суспільстві якось, – ну, мало розповідається”.
Перші образи цієї культури відсилають до першопредка, який навчив людей ремеслам — про це свідчать роботи майстрів та кам’яні ідоли. Деякі вироби й самі слугували в ритуальних практиках. Однією з таких є традиція священного напою: сомою давні скіфи зв’язувалися із богами. Її рецепт нині втрачений, але в Ригведі знайшлися згадки про його галюциногенний ефект. Ймовірно, там були продукти молочного бродіння та гриби. Древній скіф, Тартарик, ці здогадки підтвердив, але весь рецепт соми розкривати не став. Натомість запропонував їм спробувати цю “розширену свідомість в склянці” на смак.
Тартарик — прадавній скіф, що жив у 2 тисячолітті до н.е.: “Сома — це ритуальний напій протоарійських та індоєвропейських племен. Ці народи, вони персоніфікували цей напій із богом, це був для них не напій — це засіб для перенесення душі в інший стан”.
У надприроднє вірили і козаки, а деякі з них наче взагалі були перевертнями. Вовкулакою вважали навіть кошового отамана Івана Сірка. Козаки були глибоко релігійними, але знання про те, що безсмертна душа потрапляє в пекло за гріхи, не завжди ставало на заваді їх скоєнню. А відтак стрімко злітає вгору продаж індульгенцій.
Гріхи коштують по-різному: не подумав зранку про бога – 5 талерів, зажадав комусь смерті — 15 талерів, лаєш свого феодала — 30 талерів. Окрім відпускання гріхів, католицька церква активно боролася із відьмами. Для цього навіть існувала ціла судово-слідча організація – Свята Інквізиція. Впізнати відьму важко, але існують деякі ознаки.
Йоган Тецель — середньовічний монах-єзуїт: “По-перше, це може бути руда жінка. По-друге, подекуди за відьом обирали жінку, яка була неприязна до священника або яка могла бути занадто свободолюбива, що, звісно, на території України для жіноцтва завжди було майже рівноправно навіть у Пізньому Середньовіччі. Жінок, звісно, могли наклепом сусіди обізвати відьмою”.
Засуджених жінок зазвичай палили на вогнищі, топили в ріках або рубали їм голови. Україну жорстокість інквізиції оминула і в нас на відьом не полювали. Навпаки — до них часто зверталися по допомогу, бо ті зналися на народній медицині.
Дарія Романчук — наукова співробітниця відділу археології Національного історичного музею ім. Яворницького: “У нас суспільство досить лояльно відносилися до них. Звичайно, такі погляди, повір’я були — віра у відьом, проте у нас воно не було зведено на такий державний рівень, тобто церква не переслідувала відьом. Одначе такі повір’я, вони побутували у середовищі звичайних мешканів”.
Наостанок гостям розповіли про стан чаклунства за часи Російської імперії та навіть прийняли їх у ложу окультистів. А на дворі на них чекали чарівне зілля, зварене на багатті, гадання на квасолі та добрий настрій.
Автор – Станіслав Пивонос
Камера – Андрій Сергєєв
