У другу неділю травня Україна відзначає День Матері. На Дніпропетровщині тисячі матерів вимушені звертатися за допомогою до громадських організацій або відповідних установ через різні обставини – скрутний майновий стан, насильство у сім’ї, проблеми із документами тощо. Жінки, які попри все намагаються влаштувати життя собі і своїм дітям, поділилися з нами своїми історіями.
Ользі Морозовій 23. Ще рік тому не мала ані паспорта, ані свідоцтва про народження. Оля родом з Кам’янського, сама виховує 3-річну донечку Єву.
Ольга Морозова: “В 19 я забеременела, а мама только поменяла свой советский паспорт. И мы пытались что-то делать, ну, мама пьёт. У меня не было бумажки о регистрации того, что я родилась, поэтому нельзя было пойти в ЗАГС и зарегистрировать, получить свидетельство”.
Подруга забрала Олю до Дніпра. Тоді вона з дитиною на руках почала ходити по службах. Врешті знайшла організацію “Мартін-клуб”, поселилася до них у шелтер — соціальний притулок. З оформленням документів також допомогли тут.
Ольга Морозова: “Когда я без помощи ходила, нам сказали, что: идите и делайте это через суд. Мы пошли через суд, а мне сказали, что: а вы готовы платить? А я говорю: “У меня ничего нет. Что я вам заплачу?” Ну, и на этом всё остановилось до тех пор, пока мы не нашли “Мартин-клуб”.
Наразі дівчина працює у пекарні в Придніпровську, почала заробляти, вже два місяці сама орендує будинок. Далі планує зареєструвати дитину і оформити виплату для матері-одиначки. Соціальна працівниця “Мартін-клубу” Ольга Пустиннікова визнає: проблема із документами – найбільш поширена серед жінок, які звертаються до організації.
Ольга Пустиннікова, соціальна працівниця ГО “Мартін-клуб”: “Чаще всего, первое, что мы делаем – это пытаемся оформить детей в садик либо в школу, если это школьники. Дети уходят в учреждение — и начинаем заниматься документами, пособиями и всем остальным. Когда насилие в семье, почему-то мужья решают, что если порвать паспорт, то всё наладится и женщина никуда не уйдёт. Очень часто мы сталкиваемся с тем, что паспорт сожжён, порван и его нужно восстанавливать”.
Вікторія Федотова, керівниця ГО “Мартін-клуб”: “Люди потрапляють до нас у більшості випадків від державних служб, від соціальних служб, де якісь послуги можуть надати, а якісь — не можуть надати. Наші послуги, ми їх мало рекламуємо, ми не роздаємо ніякі там флаєри. Люди просто нас знаходять, і попит на наші послуги — він більший, ніж ми можемо дати”.
Окрім супроводу під час оформлення документів, “Мартін-клуб” може запропонувати жінкам тимчасове житло, продуктові набори, допомогу у працевлаштуванні. Серед великих проектів організації — притулок “Рукавичка”, соціальна квартира “Кенгуру” і пекарня “МАМА1”. Головна задача – вирішити проблему жінки таким чином, аби її дитина не потрапила до інтернату.
Вікторія Федотова, керівниця ГО “Мартін-клуб”: “Коли вирішуєш проблему бідності, трошки допомагаєш, то в більшості випадків ми дуже покращуємо ситуацію у сім’і. Є такий міф, що всі жінки, які потрапляють у складні життєві обставини, що вони всі п’ють, що у них є залежності. Але то не так. За нашою статистикою, залежності є у 15 процентів. Ми надаємо, але намагаємося робити так, щоб ми не корегували. Щоб наше втручання було таким мінімальним. Щоб потім, коли жінка йде від нас, а вона йде від нас через 3-4 місяці, коли її проблема гостра вирішується, – вона йде, і щоб вона мала можливість жити просто самостійно, без підтримки”.
Світлана Петренко родом з Макіївки, що на Донеччині. До війни на Донбасі працювала у бізнесі, з “Мартін-клубом” знайома ще з 90-х. Пригадує: тоді команда мала їхати на місяць у відрядження до Австрії, а це означало – залишити без нагляду шість безпритульних дітей, які мешкали на той момент у шелтері організації.
Світлана Петренко: “Я поняла, что как бы стоит такой вот расклад. Что-то изменилось в голове и в сердце. Я оставила работу, чем привела в недоумение всех своих сотрудников, и пошла дежурить с детьми. Дом тогда существовал очень-очень скромно. То есть бутылка подсолнечного масла должна была быть использована, полуторалитровая, в месяц. Шесть детей плюс воспитатель — семь человек, вот эта бутылка и каша. Всё”.
У результаті організація виграла перший серйозний проект, а Світлана залишилася тут працювати. Наразі виховує у Дніпрі трьох прийомних дітей. Доросла рідна дочка живе окремо. Після ситуації із доглядом за безпритульними дітьми, Світлана узяла опіку над 15-річною дівчиною, яка ледь не померла від голоду при живій матері. Згодом усиновила двох братів-сиріт. “Мартін-клуб” підтримував жінку психологічно, матеріально та юридично. Одного дня чоловіку Світлани наснився сон про маленьку кульгаву дівчинку, – нібито їхню дочку.
Світлана Петренко: “Проснувшись, как бы рассказал мне, я стала смеяться и ругаться. Мы не тянем этих двоих мальчишек, потому что очень большая эмоциональная, физическая, материальная нагрузка на семью. Говорю: инвалида не потяну”.
За кілька місяців у “Мартін-клуб” звернулася служба по справам дітей — терміново знайти родину для 4-річної дівчинки, в якої на рахунку дев’ять діагнозів. У свій вік вона важила дев’ять кілограмів.
Світлана Петренко: “Когда Виктория стала расспрашивать какой ребёнок, ей сказали: хромая девочка с вывихом, Настя зовут. Мы поняли, что хромая девочка — это наша”.
У новій родині Настя одужала майже повністю — пережила складну операцію, рік лежала в гіпсі. Зараз ходить до школи, хоча до цього її визнали нездатною до навчання.
Світлана Петренко: “Мужа моего, которому, собственно, снился сон, она приняла с первого дня. Я добивалась милости от неё, чтоб она меня приняла, где-то год с лишним точно. Потому что она не верила ни одной живой душе на этом свете и вообще не собиралась быть человеком. То есть ей не нравились люди и она не собиралась становиться одним из них. Её оставило четыре семьи на момент четырёх лет. То есть человек взрослый, даже если один развод переживёт, многие после этого не восстанавливаются. А она на момент четырёх лет уже получила себе четыре развода”.
Тепер Світлана повернулася до підприємницької діяльності. Паралельно співпрацює із “Мартін-клубом” – висаджує дерева на території, думає відкрити швейну майстерню для клієнток організації. Озираючись назад, зізнається: виховувати прийомних дітей утричі важче, ніж рідних.
Світлана Петренко: “Человек мечтает о пазле, который идеально подойдёт, а так не бывает. Так не бывает, то есть -это обоюдная работа, в каком бы возрасте ни был взят ребёнок, в любом. Но зато будет очень много счастливых моментов, на которые ты вообще не рассчитывал. Оно того стоит, это однозначно”.
У Дніпрі на проспекті Поля є комунальний Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Мамине щастя”. Тут матері, які опинилися у складних життєвих обставинах можуть проживати з кількома дітьми будь-якого віку. Для них у центрі окремі кімнати, кухня, пральня, ігрова. Зараз тут живуть Поліна і 7-місячний Роберт. Мама дівчини померла два роки тому, з батьком не спілкується. Раніше винаймала з подружками житло. А після того, як зробили там ремонт, господарі попросили дівчат на вихід без пояснення причини. Тоді знайомий порадив Поліні звернутися до центру “Мамине щастя”.
Поліна, мешканка КЗ “Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Мамине щастя”: “Здесь ты не платишь коммунальные услуги. Всё оплачивают за тебя. Здесь тебе даются продукты питания – для тебя, для ребёнка. Здесь тебе даются средства гигиены – для тебя, для ребёнка. Поэтому вот те деньги, которые ты на это не тратишь, можешь спокойно отложить на карточку, на депозит”.
З батьком дитини Поліна розійшлась іще до пологів.
Поліна, мешканка КЗ “Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Мамине щастя”: “Рассказал мне свою позицию, что он не готов. И давай типа делать аборт. Я сказала “нет”. Потому что, ну нет у меня такого. Если уже сделали, то несите ответственность, будьте добры. Ну, или не делайте тогда уже вообще”.
Дівчина навчалася у театрально-художньому коледжі. Закінчила три курси, коли терміново знадобилися гроші. Пішла працювати. Наразі підробляє аніматоркою, організовує заходи.
Поліна, мешканка КЗ “Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Мамине щастя”: “Дальше уже будет легче, так как можно будет отдать ребёнка в садик. У нас есть в городе садики, которые берут деток от года. Стучись — и тебе откроют, скажем так. То есть тут главное – не теряться, не терять себя и понимать, что у тебя на руках жизнь, за которую ты уже несёшь ответственность. Если работать — то всё у тебя будет хорошо. Если не сидеть, не ныть. не жалеть себя. Я не знаю”.
У цьому році центр “Мамине щастя” реорганізували. Тепер він розрахований на проживання 13 сімей — 40 осіб. Аби потрапити у центр, жінка у районному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді отримує акт оцінки потреб, що підтверджує її статус. А потім міське управління у справах дітей видає їй направлення. Перший термін перебування — 3 місяці. Далі, в силу різних обставин, його можуть подовжити до року.
Марина Земенкова, директорка КЗ “Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Мамине щастя”: “Якщо рахувати, з 9 мешканок центру 6 — це діти з числа сиріт. Це 18-річні дівчата, які вже мають доньок або синочків. І дуже важливо, що поки вона знаходиться тут — тут все добре, все допомагають, все є. Але треба зробити так, щоб коли вона вийшла звідси, вона не покинула дитину”.
На тому ж проспекті Поля існує подібний центр обласного рівня. У Дніпропетровській державній адміністрації існує координаційна рада з питань сімейної, гендерної політики та протидії торгівлі людьми. До неї входять представники служб, що допомагають жінкам, які опинилися в складних життєвих обставинах. Крім того, у 2016 році створили міжобласну супервізійну групу з цих питань.
Владислав Ахманов, начальник відділу сімейної, гендерної політики та протидії торгівлі людьми ОДА: “Тобто представники цієї групи виїжджають не рідше одного разу на квартал по всім адміністративно-територіальним одиницям нашої області і перевіряють роботу, яка ведеться на місцях в рамках надання допомоги сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах”.
Існує обласна регіональна програма про розвиток сімейної і гендерної політики на 2012-21 роки. Щороку депутати обласної ради виділяють кошти на реалізацію заходів, передбачених програмою.
Владислав Ахманов, начальник відділу сімейної, гендерної політики та протидії торгівлі людьми ОДА: “Що стосується матерів, там три розділи, які безпосередьно стосуються надання обласної підтримки нашим сім’ям з наших міст та районів області. На цей рік виділено коштів було 209 тисяч”.
Ми звертаємося до матерів, яким необхідна соціальна, психологічна чи юридична підтримка у зв’язку із складними життєвими обставинами. Зверніть увагу на екран: ви побачите корисні номери телефонів та адреси, куди можна звернутися за допомогою.
Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
вул. Січових Стрільців, 90.
Телефон: 0800 213 103
Комунальний заклад соціального захисту “Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Мамине щастя” Дніпровської міської ради.
просп. Олександра Поля, 121 Б.
Телефон: 056 749 61 34
Дніпропетровський обласний центр соціальних служб для сім*ї, дітей та молоді.
Гаряча лінія при центрі: 056 370 48 19 або 056 370 48 20 проспект Олександра Поля, 83/2
Автор – Георгій Марков
Камера – Тарас Іванов, Андрій Гречников
