Життя після втрати рідного дому — історії вимушених переселенців з Донеччини та Луганщини багато чому вчать. Сьогодні маємо саме таку повчальну історію. Вона про жінку, що працювала швачкою на фабриці в рідному Єнакієвому і ніколи не думала про власний бізнес. Доки не почалася війна. Надія Дємєнтьєва разом із чоловіком та трьома дітьми переїхала у Дніпро. Тут заробляти на життя почала скромними замовленнями від інших переселенців. Наразі у Наді є маленька майстерня, все необхідне обладнання і амбітні плани. Історія соціальної підприємиці з Донеччини — від Георгія Маркова.
У швачки Надії Дємєнтьєвої чимало роботи. Замовлення приймає у модульному містечку – від своїх сусідок-переселенок.
Тетяна Голкова: “Это, конечно, специалист от Бога. Почему мы все к ней бежим сюда: она что ни сделает… она мне одну курточку, там карман заделала, – он даже лучше стал выглядеть, чем новый, когда она новая была”.
Тетяна Юдіна: “Даже ребёнку на утренник костюмчик пошила сама, очень красивый. Платья мне ушивает постоянно, штаны”.
Надія має відповідну освіту, в рідному Єнакієвому працювала на фабриці. Коли підприємство закрили, чоловік подарував швейну машинку і Надя почала працювати вдома. У родині троє дітей — два сини і старша донька, їй дванадцять. Влітку 2014-го війна змусила Дємєнтьєвих покинути власний будинок.
Надія Дємєнтьєва: “Вовремя выехали, и очень даже вовремя. Потому что через три дня у нас в огороде взорвали высоковольтную будку, там все эти… Месяц не было света у половины города. Потом соседский дом разнесло”.
Друзі в Дніпрі допомогли знайти житло, де родина мешкала дев’ять місяців. У модульне містечко переїхали одразу після його заснування. Поки чоловік шукав роботу, Надя знову повернулася до швейної справи.
Надія Дємєнтьєва: “Поначалу было очень много гуманитарки, сюда поставлялось, одежды. И это одежда была не наших размеров. Поэтому люди брали, я ушивала, подшивала, что-то меняла, замки вставляла. Мне это понравилось — сидеть дома и работать”.
Клієнтів більшало, потужності однієї машинки на всі замовлення вже не вистачало. За ґрантової підтримки Надя придбала нове обладнання. Тоді ж домовилась про оренду приміщення у містечку — і влаштувала собі майстерню. Каже: сарафанне радіо працює — за послугами почали звертатися і дніпряни, які мешкають поруч:
“Вот это – самый серьёзный, сложный заказ. Первый сложный. Тут я меняю полностью утеплитель, он выносился. И я вот меняю, сейчас только рукав заменила”.
Влітку минулого року Надія подала заявку на міжнародний соціальний проєкт “Я знаю, ти можеш!” Пройшла тренінг, захистила бізнес-план, отримала гроші на праску і парогенератор. Зрештою зареєструвалася, як підприємиця.
Надія Дємєнтьєва: “Я не думала никогда, и мне говорили в семье, что из нашей семьи никто никогда не будет бизнесменом. Но мне предложили попробовать — я попробовала и мне понравилось. У меня получается, почему бы этим не воспользоваться, когда тебе само всё идёт”.
Надя радить всім, хто хоче спробувати себе у бізнесі, не зволікати і подаватися на ґрантові проєкти.
Надія Дємєнтьєва: “По опыту знаю, что не нужно бояться. Два-три проекта, пробы-ошибки, и у вас вырисуется картина ваших целей, желаний, возможностей”.
Тепер Надія планує винайняти собі помічниць і переїхати у нову, велику майстерню.
Надія Дємєнтьєва: “Я влюбилась в этот город. Я имела возможность учиться в Донецке, в Киеве. Но Днепр стал моим городом. Он меня впечатлил”.
Автор – Георгій Марков
Камера – Тарас Іванов
