Від чого залежить майбутнє України та нашої Дніпропетровської області? – пояснив голова облради Микола Лукашук
•••
Майбутнє України і нашого регіону залежить від тих гарантій, які Президент зможе вибороти після завершення війни. Це визначить, чи буде мир тривалим і чи зможемо ми відновити країну без страху, що через рік або два знову почнеться війна.
Після зустрічей на Алясці та в Білому домі всі чекають на результат дипломатії. Якщо переговори зірвуться, то нас чекає інший сценарій: ще більша ескалація, нова хвиля мобілізації, тиск на економіку і суспільство, удари по енергетиці та зимовий сезон під загрозою. Це вже зрозуміло.
Але інтерес України простий. Якомога швидше завершити війну, зберегти людей, економіку, промислову базу, військово-промисловий комплекс і безпеку.
Чому ЄС нам допомагає мільярдами? На перший погляд здається, що це прояв солідарності чи великої любові до України. Ми вдячні Євросоюзу за допомогу, але треба чесно сказати: вони допомагають не лише нам, а перш за все собі. Європейці розуміють, що будь-яка «сіра зона» біля їхніх кордонів – це ризик для них самих: від нових конфліктів і нелегальної міграції до криміналу і гібридних загроз.
Тому ця допомога – не подарунок, а інвестиція у власну безпеку ЄС.
•••
Треба розуміти, що економіка ЄС – це перш за все: Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди. Європа хоче бути суб’єктною силою, але США бачить її інакше. Американці змушують європейців більше витрачати на оборону та НАТО, а Трамп прямо обкладає митами і тисне фінансово.
Військові замовлення для України стали потужним драйвером для європейських оборонних підприємств. Це мільярдні контракти, які реально підтримують промисловість і частково допомагають окремим країнам виходити з рецесії. Зокрема Німеччині, Польщі, Франції, Італії, Великій Британії. Хоча для нас зброя – питання виживання, для Європи це ще й спосіб підживити власну економіку.
Але економіка ЄС сьогодні слабка. Вона в рецесії і про це прямо говорять. Зростання ВВП по Євросоюзу ледве сягає 1%. У Німеччині – нуль. Франція і Італія загрузли у внутрішніх проблемах. Голова європейської дипломатії Кая Каллас прямо говорить: у ЄС колосальна нестача грошей для фінансування України.
Ця економічна слабкість впливає на політику. У Берліні сьогодні при владі Мерц, але весною 2026 року вибори. І за соціологією «АдГ» (ультраправі) має всі шанси забрати частину влади. А це партія з відверто антиукраїнським порядком денним. Вона орієнтується на відновлення дешевих поставок газу з Росії. І там ризики для України значні.
У Франції Макрон уже має слабку підтримку парламенту, там вже політична криза. Опоненти наступають йому на п’яти і теж говорять про російський газ. Та й сам Макрон купував газ у РФ на мільярди, незважаючи на заяви.
Саме тому у такій ситуації лише НАТО залишається тим, з ким Москва справді рахується. НАТО – це перш за все ядерна парасолька США. НАТО і Росія – це геополітичні противники ще з часів СРСР. Але тут треба розуміти: ніхто воювати за Україну не буде. Максимум – зброя, техніка, фінансова підтримка. Ставка завжди тільки на себе.
Що робити з тим, що два наших регіони РФ включила у свою Конституцію? Вони це змінять? Заморозка не вирішує концептуального питання мирної угоди. Без сильних гарантій миру війна може початися знову, бо росіяни вважають наші регіони своїми. А переконати Москву, що ЄС має бути гарантом миру України, майже неможливо.
Ми стали прифронтовим регіоном. Я про це вже говорив не раз. Життя у нас зовсім інше, ніж у Львові чи Ужгороді. На жаль, вже так. Росіяни стоять в 5 км від Нікополя. Синельниківський район рівняють з землею КАБами. Ворожі FPV-дрони вже долітають до Покровської громади на Синельникіщині. Про Новопавлівку, Межову та інші прифронтові громади всі й так знають, слова тут зайві.
І при всьому цьому Дніпропетровщина дає більше 11% ВВП країни. Це найбільший показник серед усіх областей. Наш бізнес і наші люди тримаються.
•••
Але тоді що залишиться нащадкам?
Половина економіки України зараз складається з коштів партнерів. Якщо грошей буде більше, як це робили США, тоді ще можемо втримати ситуацію. А якщо ЄС не зможе, або їхні виборці скажуть «ні» допомозі Україні – що тоді? Чим платити пенсії і зарплати? Відповідь очевидна – новими кредитами. А віддавати чим?
Європа – це не добра леді. Згадайте Грецію. У них за борги забрали все. І тепер це найбідніша країна ЄС. Чим нам потім розплачуватися за борги – «Нафтогазом» або «Енергоатомом»?
Нас від Греції відрізняє те, що ми частина оборони ЄС. Опора європейської безпеки. Адже Америка за оборону вимагає від ЄС платити більше.
Чи пройдемо зимовий опалювальний сезон? Пройдемо. Але на весну бажаючих виїхати з країни стане набагато більше. Якщо війна триватиме рік-два, то ті люди, які хотіли повернутися, остаточно вирішать залишитися за кордоном.
Дані про міграцію показують: після затяжної війни кількість тих, хто вирішить залишитися за кордоном, зростає. Популярні напрямки – ЄС, Канада, США. Хоча люди їдуть навіть до Латинської Америки.
Тому сподіватися завжди треба тільки на себе. Згадайте книгу Володимира Горбуліна «Як перемогти Росію» – ракетна програма була там ключовою. Сьогодні це реальність. Наш ВПК – наша ракетна програма. Ракети «Нептун», «Фламінго» і дронова програма.
Воювати за Україну НАТО не буде. Коаліція охочих також воювати за Україну не буде. Допомогти зброєю – так. Але не людьми. Тому Україна інвестує у власний ВПК і оборону.
У НАТО нас не беруть, про це прямо сказав Трамп. Скільки б разів ми не записували це в нашу Конституцію. А НАТО – це перш за все ядерна парасолька США. Попереднє керівництво нашої країни це знало ще тоді. Але сподівалось, що закріплений Конституцією курс до Альянсу стане додатковим аргументом на президентських виборах. Історія показала реальний стан справ.
Тому ключ у тому, як завершити війну і які гарантії отримає Україна. Без гарантій не буде інвестицій, не повернуться люди, бізнес не ризикне вкладати. І навпаки – сильні гарантії дадуть шанс на відновлення, нову економіку, технології і безпеку.
Президент це розуміє. Він зараз на передовій дипломатії. Веде переговори в умовах, коли противник сильніший, союзники втомилися, а час працює проти нас. Тиск на нього неймовірний – з усіх боків, щодня, щогодини.
Він – проекція нашої України. Раненої, виснаженої, але такої, що б’ється, як козак-характерник. Не відчуває ран і продовжує стояти. І битися. За власну країну.
У нього немає легких варіантів. Кожне рішення – це вибір між поганим і ще гіршим. Поступки викличуть гнів частини суспільства, безкомпромісність – нову ескалацію. Але він робить те, що має робити Верховний Главнокомандувач: бореться за виживання країни всіма можливими способами. Навіть якщо це означає непопулярні рішення.
Бо завдання одне – виживання країни. І це важче за будь-яку військову операцію. Як мешканці прифронтового регіону, ми це розуміємо краще за інших. І в цьому він має нашу повну підтримку.
Тому головне завдання сьогодні – отримати сильні гарантії миру й безпеки. Це визначить наше майбутне.
