Багато хто питає й обговорює: чому так складно зупинити цю війну? Чому не можна просто сісти і домовитись? Росіяни ж кажуть, що за переговори. У Вашингтоні кажуть, що Росія хоче миру. Кажуть. А тут виходить Путін і навіть не бреше: так, за мир. Але на своїх умовах. Тобто коли всі цілі війни, яку розв’язала Росія, будуть досягнуті.
А цілі ці відомі, Кремль трубить про них скрізь, зокрема в ООН. Територія там один пункт. Та й той не про Донецьку область. Крим і чотири області повністю, вже вписані в їхню конституцію, включно із Запоріжжям і Херсоном, яких вони не контролюють.
А далі: армія такого розміру, який дозволить Росія. Жодних військових союзів, жодного іноземного солдата в Україні. Питання НАТО. Питання мови. Питання церкви. Питання України як буфера між Росією і Європою, ні туди ні сюди.
От і спитайте себе: скільки пунктів із цього списку закриває Донецька область? Правильна відповідь: жодного.
Усі ці вимоги відкриті. І жодна гучна заява цього тижня, хоч із США, хоч із Росії, їх поки не скасовує. А доки список відкритий, Росія війну не зупиняє. Вона не погоджується зупинити її навіть по лінії бойового зіткнення.
Саму ж тимчасово окуповану територію Росія використовує як інструмент. Інструмент тиску на Україну і на тих, кому Росія продає просту думку: віддайте територію, і все закінчиться. Ні. Для Кремля вона працює як гачок. Те, що вже захопили, назвати вирішеним. А далі війною і погрозами вибивати решту списку вимог. Хотіти, щоб стрілянина зупинилась, не означає погодитись на умови Кремля.
П’ятий рік повномасштабної війни. Україна не погодилась на жоден пункт із цього списку. І перемога міряється не лише лінією, де зупиниться війна. Вона міряється ще й списком того, що Росія хотіла і не отримала.
Тепер про нас. Соціологи з «Рейтингу» цього тижня оприлюднили опитування. Половина українців вважає, що мир важливіший за будь-яку перемогу. На питання про територіальні поступки заради миру 56% кажуть так, але лише за реальних гарантій безпеки від США і Європи. Поступитись за будь-яких умов готові 3%.
Про мир відповідь у людей є. Всі його хочуть. Про перемогу розмова в суспільстві теж є. Але здебільшого про території. Про іншу частину російського списку її практично немає.
Відповіді на ці питання можуть бути різними, і дискутувати про них нормально. Але формулювати їх має Україна. Не Росія.
Люди втомилися. Всім складно. І ніхто не знає, коли цей жах закінчиться. Але коли постане питання зупинки, на стіл ляжуть і ці умови, про які сьогодні майже ніхто не говорить. Саме тоді ці питання і почнуть розкачувати.
Якщо з’явиться угода і війна зупиниться, то без відповіді на ці питання одні скажуть «перемогли», інші скажуть «здали». І на цей розкол росіяни теж ставлять. Тільки на крок уперед.
Чому саме на нього? Бо для цього навіть не треба вигадувати брехню. Досить знайти справжню тріщину і розширювати її. Підігрівати обидві сторони і чекати, поки ми зчепимось між собою. А далі розхитувати українське суспільство через телеграм-канали і вкиди.
Порожнє місце, де мала б бути наша спільна відповідь, вони заповнять своєю. Так це працює. Ми маємо розуміти це наперед.
Тому припинення вогню, дай Боже, щоб настало якнайшвидше, буде лише початком великої розмови в українському суспільстві.
Хтось спитає, а що тоді перемога? На мою думку, перемога – це коли Україна сама вирішує, яку армію мати і якого розміру, з ким дружити і як жити. Це коли є гарантії, які реально спрацюють, якщо Росія знову нападе. Це коли в України лишається своя ракетна програма. Коли Генеральна Асамблея ООН і далі не визнає ні псевдореферендумів, ні приєднання до Росії тимчасово окупованих Криму та частин Донецької, Луганської, Запорізької і Херсонської областей. Так, поки вони окуповані. Але лишаються Україною.
І коли міжнародне право щодо України не переписують ні силою, ні політичними поступками Росії. Ні під яким приводом.
