Термін “провокація” сучасні люди розуміють як навмисне спонукання людини до дії. Але не всі знають походження цього слова. З давньої латини “провокаціо” означає “змова”. Дніпровський дослідник Геннадій Виноградов бачить таку змову… в літописах. Як відомо, у 6-15 століттях нашої ери історичні події записували єдині освічені на той час люди — церковнослужителі.
Геннадій Виноградов, історик: “Між ними існувала своєрідна змова. А саме: фіксувати інформацію у такий спосіб, щоб вона на 99% була латентна, тобто прихована. Для чого це робилося? Для того, щоб люди аморальні, невігласи, погано освічені не могли на зло, на щось недобре використати ці знання”.
Інформацію в літописах приховували особливим інтелектуальним кодуванням. Таким чином людей провокували на здобуття освіти. Бо лише освічена людина могла зрозуміти істинне значення текстів. Пан Геннадій каже: навіть більшість сучасних істориків недостатньо обізнані, щоб інтерпретувати літописи вірно.
Геннадій Виноградов, історик: “Для того, щоб серйозно, фахово займатися середньовіччям, зокрема християнським, необхідно історику мати додаткові знання: знати богослов’я, зокрема християнське, і знати відмінності між католицизмом і православ’ям, знати історію становлення догматів, таїнств; необхідно знати на рівні семантики, етимології — тобто максимально поглиблено — святі мови, тобто – це латина, давньогрецька і єврейська”.
Історик наводить кілька прикладів інтелектуального кодування інформації.
Геннадій Виноградов, історик: “В російській мові використовується слово (українською – “відмінки”) “падежи”. Так от, церковнослов’янською цей термін називався “падение”. А яка асоціація для християнина в першу чергу? Ага, “гріхопадіння”!
Якщо у давньоруському тексті використані “верхні” відмінки, зокрема, називний та родовий, його можна сприймати без прихованого змісту. Але чим частіше автор використовує “нижні” – давальний та орудний — тим більше небезпеки в літописі. Так, наприклад, могли приховувати інформацію про гріховність князів чи інших історичних постатей. Геннадій Виноградов наголошує: історичні тексти тих часів треба сприймати крізь призму богослужіння. Якщо цього не робити, виникають помилки у перекладі та розумінні літописів.
Геннадій Виноградов, історик: “Переклад “Повість минулих літ” — абсолютно неправильний, тому що церковнослов’янською – “врєменних” – ну, як в сучасній мові – “тимчасових”. Це йдеться про тимчасові, тобто земні часи. Бо вічні часи — в компетенції Творця небесного, зрозуміло”.
З огляду на те, що більшість сучасних перекладів — хибні, дніпровський історик радить не викладати давньоруські тексти школярам.
Геннадій Виноградов, історик: “Нечисельна кількість науковців-медієвістів розуміє ці тексти. На рівні глибокого аналізу учень не готовий в школі! Часто навіть спотворюються елементарні речі, не говорячи про глибокий оцей, сакральний смисл”.
На думку Геннадія Виноградова, літописи стануть доступні школярам лише в уривках, детально розібраних педагогом. Науковець каже: незважаючи на провокативну “змову” священнослужителів, у них є чого повчитися. Нехай стародавні тексти – лише для обраних, але в них — істина, адже брехня для церкви — то гріх. Натомість інформація в сучасному світі — публічна, однак здебільшого – неправдива.
Автор – Юлія Бублик
Камера – Олександр Вернигоров, Тарас Іванов
