Історія свята має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови, яка для багатьох мешканців є рідною. З того часу і святкували – у межах країни. Саме за ініціативи Бангладешу це свято, як міжнародне, запровадили в 1999 році згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО із метою — захистити мовну та культурну різноманітність. Як це свято відзначили у Дніпрі — у наступному сюжеті…
21 лютого в 26-й середній школі відбулося змагання-концерт мов серед учнів шести шкіл. Головне завдання, яке ставили пере заходом організатори, – показати розмаїття мов, культур і шанобливе ставлення до них.
Оксана Бєчвая, викладач музичного мистецтва у школі №26: “В нашій країні живе дуже багато національностей. Державна мова ж українська і ми її любимо. Її не можна не любити. Але треба любити і мови інших народів, які живуть і Україна їх гостинно приймає. Взагалі, із свого досвіду можу сказати: хоч у дітей рідна мова інша — в школі із українською немає проблем.”
Тут школярі танцювали, співали пісні, розповідали вірші на своїх рідних мовах – вірменській, грузинській, турецькій, польській, в’єтнамській та, звісно, українській.
Христина Мкртчан_учениця школи №26: “Когда меня спрашивают, учила ли я армянский язык, я говорю: «Нет. Он у меня идет от души, я его знаю”. Я считаю, что этот праздник нужен, так как этот праздник поддерживает каждую национальность. Мы становимся более уверенными, нас здесь не унижают, не обижают, нас поддерживают”.
Мілена Мартиросян, учениця школи №57: “Свято для того, щоб зберегти мову рідного народу в серці кожного. У мене 2 рідних мови — українська і вірменська. Ці дві мови дуже мелодійні. Кожна із них по-своєму прекрасна”.
Вікторія Корольова, учениця школи №26: “Рідна мова в нас дуже гарна, дуже красива, ніжна, півуча. Свято для того, щоб усі пам’ятали що для нас значить рідна мова”.
