“Вкрадене дитинство”: Дніпропетровський національний історичний музей імені Яворницького відкрив банерну виставку, присвячену тим подіям Голодомору, в центрі яких — діти. Експозиція дуже інформативна — тут і статистика, і спогади вцілілої в 30-ті роки молоді про геноцид. Також музейники доповнили її експонатами — це оригінальні документи кримінальних проваджень з канібалізму на Дніпропетровщині. Жертвами людоїдства переважно були саме діти. Виставка триватиме до початку березня, а потім вирушить іншими музеями області.
“Вкрадене дитинство” — нова експозиція історичного музею імені Яворницького, її відкрили за ініціативи Київського музею Голодомору. В центрі банерної виставки — саме діти, яких спіткав штучний голод. Трагедія 32-33 років забрала життя до 4-х мільйонів дітей. Більше половини — немовлята.
Валерія Лавренко — заступниця директора з наукової роботи Дніпропетровського національного історичного музею ім. Яворницького, організаторка виставки: “Через таке порівняння свого дитинства і дитинства дітей в переддень Голодомору, в роки Голодомору, можна зрозуміти наскільки ці трагічні події викривили цей період, який мав бути одним із найщасливіших в історії людини”.
Інформаційну виставку доповнили оригінальними документами з фондів музею. Це так звані обвинувальні висновки судових справ з канібалізму. Ці папери свідчать: діти здебільшого ставали жертвами власних матерів, які не виносили страждань від голоду. По Україні лише зареєстрованих випадків канібалізму —2,5 тисячі.
Дмитро Романчук — старший науковий співробітник Дніпропетровського Національного історичного музею ім. Яворницького: “Вони могли їх або просто вбивати, або вже померлих дітей, вони могли м’ясо їх використовувати в їжу або годувати старших дітей. Тобто люди були настільки виснажені не лише фізично, а й доведені до такого психічного розладу, який називається лімфаїтом в науковій термінології, тобто -це голодний психоз”.
Високою смертність була і серед сиріт в дитбудинках.
Дмитро Романчук — старший науковий співробітник Дніпропетровського Національного історичного музею ім. Яворницького: “Вони теж мало фінансувалися, ці будинки. Вони не мали достатньо харчів, медикаментів, навіть площі — вони були дуже сильно переселені, перевантажені цими дітьми”.
Дітей ховали прямо в дворах. Без жодних церемоній, хрестів та відспівувань. А сам факт Голодомору постійно приховували.
Станіслав Дуб — головний спеціаліст південно-східного відділу українського інституту національної пам’яті, консультант виставки: “Часто забороняли в причині смерті вказувати, що голод був. Дехто із старожилів навіть кажуть, що в Підгородньому, так як і в інших місцевостях України, просто-напросто забороняли якісь індивідуальні могили і ховати людей на цвинтарях, аби було невідомо”.
Трагедію Голодомору оскаржують і піддають сумніву не лише за кордоном, а і в межах України, каже Станіслав Дуб. Через голод збідніла і його родина. Місця поховання деяких предків — невідомі й досі.
Станіслав Дуб — головний спеціаліст південно-східного відділу українського інституту національної пам’яті, консультант виставки: “Ми повинні робити якісь висновки, ми повинні усвідомлювати, що це — геноцид і геноцид української нації. Тому що Голодомор інших націй, інших народів, які проживали на території України, не стосувався або пройшов тільки побічно”.
Олена Іродова — відвідувачка: “Треба якнайбільше людей — прийти, подивитись на оці плакати, почитати свідчення. Жахнутися… ще раз і зрозуміти, що треба щось зробити, щоб ніколи цього більше не було”.
Ляля Євтушенко — відвідувачка: “В Дніпрі має бути відкрита постійна виставка чи взагалі краще окремий музей, присвячений усім Голодоморам”.
І цілком ймовірно. Зараз активно обговорюють тему створення в Дніпрі “Музею супротиву Голодомору”. Історичний музей цю ідею підтримує, адже саме на Дніпропетровщині, у відповідь на радянську політику, виникало найбільше народних повстань. Наприклад, так звані “бабські бунти”.
Валерія Лавренко — заступниця директора з наукової роботи Дніпропетровського Національного історичного музею ім. Яворницького, співорганізаторка виставки: “Коли жінки, розуміючи, що родина помирає, виступали з тією імпровізованою зброєю в руках проти репресивної влади. Тобто мається на увазі “Музей Супротиву”, як музей що розповідає про події Голодомору і опір радянській політиці”.
Автор – Станіслав Пивонос, Юлія Максимець
Камера – Дмитро Большак
