Влітку 1986 року, слідом за аварією на атомній станції, Чорнобиль накривають лісові пожежі. Займання підступають просто під четвертий енергоблок. Нічого не нагадує? Хроніку тих подій ми розповімо вам просто зараз – маємо спогади людей, що обрали небезпечну професію, попри загрозу власному життю та мізерний заробіток.
Ветеран-пожежник: “Для мене служба «101» – це все моє життя”.
Ветеран пожежної охорони Дніпра, Юрій Біліченко, жартома називає себе «пенсіонером у розквіті сил». Десять років тому чоловік вийшов у запас, але й далі працює в рідній пожежній частині – тепер уже як наставник.
Юрій Біліченко, ветеран пожежної охорони: «Здесь для меня ещё находится работа. Помогаем молодым бойцам, обучаем их, подсказываем”.
Уперше форму пожежника Юрій одягнув у далекому 1986 році. Професію обрав не випадково, адже багато років у цій же частині працювали його батько та мати. Після трагічних подій на Чорнобильській АЕС старший Біліченко опинився там одним із перших.
Ветеран-пожежник: “Когда я устраивался в часть, он в тот момент добровольцем уехал…»
Директор музею пожежної охорони Дніпра демонструє журналістам спеціальний костюм, в якому ліквідатори 34 роки тому долали наслідки трагедії на четвертому реакторі. Із сумом констатує: таке спорядження від радіації не захищало.
Ростислав Бельбас, директор Музею пожежної охорони Дніпра:«Одежда, которая защищала от ультрафиолетовых излучений, то есть солнца, которое могло светить. Соответственно, после выхода из зоны этот костюм сжигался. То есть он фактически был одноразовым”.
Так як тоді не було дієвих засобів захисту від радіації, багатьом ліквідаторам це коштувало життя… Через майже три з половиною десятиліття Чорнобиль знову опинився в осередку уваги… тепер через масштабні лісові загоряння, що впритул наблизилися до саркофага на ЧАЕС. Тримаючи в руках унікальний журнал бойових дій із ліквідації наслідків аварії, датований 1986 роком, Ростислав демонструє фото схожих пожеж довкола тоді ще не накритого реактора.
Ростислав Бельбас, директор Музею пожежної охорони Дніпра: «Тушение лесного пожара, вот июнь-июль 86 года, город Чернобыль, где было нашими сотрудниками в лесах на торфяниках потушено более 50 пожаров общей площадью 74,4 гектара”.
Тоді для подолання вогняної стихії не вистачало якісної пожежної техніки та спорядження. На початку 90-х, коли Україна стала незалежною, про нове обладнання для пожежних частин не йшлося. Коштів на це не було. Втім, в історії становлення української служби «101» були й світліші часи.
Юрій Біліченко, ветеран пожежної охорони: «Помню, в начале 2000-х годов руководителем МЧС был генерал Григорий Рева, и в те годы было оснащение намного лучше. Пожарные сразу ощутили, стали получать кое-какую технику, обмундирование для пожарных. И это сказалось на работе и на службе”.
Потім знову 15 років мізерного фінансування. І лише зараз потроху, переважно спонсорським коштом, у пожежних частинах України з’являється універсальна техніка, за допомогою якої в усьому світі вже давно працюють сучасні вогнеборці.
Юрій Біліченко, ветеран пожежної охорони: «Обидно, что вот они на таких машинах ездят, а мы пока что ещё отстаём. Но наши пожарные берут огонь не техникой, а силой, умом и желанием побороть огонь”.
І за таких умов вони продовжують виходити на бій із полум’ям і ризикувати життям, не маючи ні часу, ні сил поставити запитання: коли ж небезпечна і складна професія рятувальника врешті-решт буде гідно оцінена?
Автор – Артур Терещенко
Камера – Олександр Самсонов
