В Україні 29 січня щорічно святкується День пам’яті героїв Крут. Саме в цей день в 1918 році в 130 км на північний схід від Києва відбувся бій чотирьохтисячної більшовицької армії Михайла Муравйова проти загону київських студентів і бійців вільного козацтва, який налічував близько 400 воїнів.
Протиборчі сторони: більшовики і Українська народна республіка. Бойові дії почалися ще в середині грудня 1917 року, а після Четвертого універсалу Центральної Ради (і фактичного проголошення незалежності УНР) 22 січня 1918 року Україна і більшовицька Росія де-факто опинилися в стані війни.
УНР сподівалася на федеративні відносини з Росією – тобто хотіла дістати самостійність в ухваленні рішень. Більшовики були проти. Результатом став ультиматум Центральній Раді, виконання якого означало б по суті дозвіл на втручання у внутрішні справи.
Не чекаючи відповіді, більшовики вирішили пустити в хід армію.
Наступ йшло двома групами: одна уздовж залізниці Харків -Полтава – Київ, друга – в напрямку Курськ – Бахмач – Київ.
Бої біля станції “Бахмач” йшли кілька днів. Після чого української армії довелося відступити до станції “Крути”, де відбулася битва студентів і юнкерів проти регулярної більшовицької армії.
Командири. Сили УНР очолював колишній кадровий офіцер царської армії Аверкій Гончаренко. Під час Другої світової війни вступив до складу дивізії СС “Галичина” і воював проти СРСР. Після – емігрував і прожив решту життя в США.
На чолі армії більшовиків стояв організатор масових вбивств в Києві Михайло Муравйов.
Бій тривав п’ять годин. Українці відбили кілька атак більшовиків. Однак на допомогу почали прибувати інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку чернігівської колії підійшов радянський бронепоїзд, який почав обстріл захисників з тилу.
Коли бій почав стихати, українське командування отримало телеграму з Ніжина, в якій говорилося, що розташований там курінь ім. Тараса Шевченка заявив про підтримку радянської влади. Після цього студентам наказали поступово відходити до поїзда, який стояв на іншій стороні станції Крути в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який чекав їх. Однак з’ясувалося, що в метушні в полон було захоплено близько 30 юнаків.
Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з боку радянських військ (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. Повідомляється, що над полоненими студентами спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7 класу Григорій Пипський перед розстрілом почав співати “Ще не вмерла України …”, і решта студентів підхопили спів.
Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла. Пізніше загиблі були урочисто перепоховані на Аскольдовій могилі в Києві.
